Заяву на відпустку надіслав, а на роботу не вийшов: чому Верховний Суд підтримав звільнення
⭐ Дізнавайтеся про зміни першими. Додайте «Кадровик-01» в улюблені Google, щоб не пропустити найсвіжіші новини та роз'яснення

Працівник 17 серпня 2024 року надіслав поштою заяву про надання відпустки без збереження зарплати на 84 календарні дні у зв’язку з воєнним станом. Не дочекавшись погодження роботодавця, він перестав виходити на роботу. Заяву роботодавець отримав лише 22 серпня — на четвертий день його відсутності.
Роботодавець зафіксував відсутність працівника на робочому місці відповідними актами та запросив письмові пояснення. Однак він їх не надав. У вересні 2024 року працівника звільнили за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП.
Працівник оскаржив звільнення, вважаючи, що подання заяви про відпустку виправдовує його відсутність на роботі.
Проте Верховний Суд наголосив: відпустку надають на підставі наказу роботодавця. Саме по собі подання заяви не дає працівнику права самовільно не виходити на роботу. Відсутність без погодженої відпустки та поважних причин може вважатися прогулом.
Суд також врахував, що працівник не надав доказів об’єктивної неможливості виходу на роботу, а роботодавець належно підтвердив порушення трудової дисципліни.
У результаті Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій про відмову в поновленні на роботі — без змін.
За інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень
