Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 схвалено Указом Президента України від 20.05.2015 № 276. У зв’язку з цим Верховна Рада прийняла Закони «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі — Закон № 1401) та «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі — Закон № 1402). Обидва набирають чинності 30 вересня 2016 року.
З-поміж ключових змін:
- перетворення чотирирівневої судової системи на трирівневу;
- створення Вищої ради правосуддя замість Вищої ради юстиції;
- новий порядок добору та призначення на посаду судді;
- кваліфікаційне оцінювання суддів;
- істотне підвищення суддівської винагороди;
- впровадження обов’язку суддів подавати декларацію родинних зв’язків та декларацію доброчесності;
- обмеження суддівської недоторканості;
- розширення дисциплінарної відповідальності суддів;
- визначення нових підстав для звільнення та припинення повноважень судді;
- уведення нового інституту конституційної скарги громадянина до Конституційного Суду;
- поступове впровадження адвокатської монополії на представництво в судах;
- обов’язковість досудового врегулювання спору, якщо така можливість встановлена законом.
Чотирирівнева судова система стає трирівневою
Нині систему судів загальної юрисдикції становлять:
- Місцеві суди, що діють як суди першої інстанції (місцеві загальні суди; господарські місцеві суди; адміністративні місцеві суди);
- Апеляційні суди, що діють як суди апеляційної інстанції (загальні апеляційні суди; апеляційні господарські суди; апеляційні адміністративні суди);
- Вищі спеціалізовані суди, що діють як суди касаційної інстанції (Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ України, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України);
- Верховний Суд України (найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції, який забезпечує єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом).
Реформа судової системи передбачає перетворення чотирирівневої судової системи на трирівневу. А саме:
- Місцеві суди, що діють як суди першої інстанції (окружні суди (місцеві загальні суди); окружні господарські суди; окружні адміністративні суди);
- Апеляційні суди, що діють як суди апеляційної інстанції (загальні апеляційні суди; апеляційні господарські суди; апеляційні адміністративні суди);
- Верховний Суд (найвищий суд у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом), у складі якого діють Велика Палата, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд). Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, — як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.
Новий Верховний Суд формуватиметься протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом № 1402 на базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України — у порядку та складі, визначених цим Законом.
З дня початку роботи нового Верховного Суду припиняють діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
У системі судоустрою створюватимуться й вищі спеціалізовані суди, що діють як суди першої інстанції з розгляду справ окремих категорій:
- Вищий антикорупційний суд — розглядатиме справи, що перебувають у компетенції Національного антикорупційного бюро;
- Вищий суд з питань інтелектуальної власності — розглядатиме справи у сфері інтелектуальної власності.
Початок функціонування вищих спеціалізованих судів потребує прийняття низки законів, що регламентуватимуть діяльність та визначатимуть спеціальні вимоги до суддів означених судів. Лише після цього Закон № 1402 відводить 12 місяців на утворення відповідних судів. Оскільки на сьогодні Верховна Рада України відповідних законів не прийняла, питання початку роботи нових вищих спеціалізованих судів залишається відкритим.
Відбір та призначення суддів по-новому
На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший 30-ти та не старший 65-ти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше 5 років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою (ст. 69 Закону № 1402).
Порядок добору і призначення на посаду судді визначається Законом № 1402 і є багатоетапним — від рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів до видання указу Президента України про призначення на посаду судді.
Вища рада правосуддя вноситиме подання про призначення судді на посаду.
Аби забезпечити стандарт незмінюваності суддів як одну з гарантій незалежності, судова реформа передбачає скасування інституту призначення судді на посаду вперше (п’ятирічний, так званий «випробувальний», термін для суддів) та обійняття посад суддями лише безстроково.
Суддів зобов’язано подавати декларації родинних зв’язків і доброчесності
Для уникнення корупційних ризиків і забезпечення принципів відкритості та прозорості діяльності суддів удосконалено положення щодо моніторингу способу життя судді. Зокрема, вперше закріплено обов’язок судді подавати декларацію родинних зв’язків (ст. 61 Закону № 1402) та декларацію доброчесності (ст. 62 Закону № 1402).
Конституційна скарга до Конституційного Суду — нове право громадян
Відповідно до Закону № 1401 Конституцію України доповнено новою статтею 151-1. Вона передбачає право особи звернутися з конституційною скаргою до Конституційного Суду України, якщо, на її думку, остаточне судове рішення в її справі суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана за умови, що інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.
Раніше відповідним правом наділялися: Президент України; не менш як сорок п’ять народних депутатів України; Верховний Суд України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Поступове впровадження адвокатської монополії на представництво в судах
Зміни, внесені Законом № 1401 до статті 59 Конституції України, передбачають: кожен має право на професійну правничу допомогу.
До цього часу в означеній статті застосовувалось поняття «правова допомога» — гарантована державою можливість будь-якої особи (незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами) вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі та формах, як вона того потребує (згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009).
Відповідно, Конституцію України доповнено статтею 131-2, яка встановлює: тільки адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, стосовно виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також щодо представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Виняткове представництво адвокатами здійснюватиметься:
- у Верховному Суді та судах касаційної інстанції — з 1 січня 2017 року;
- у судах апеляційної інстанції — з 1 січня 2018 року;
- у судах першої інстанції — з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюватиметься винятково адвокатами з 1 січня 2020 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом № 1401, відбуватиметься за правилами, які діяли до набрання ним чинності, — до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Досудове врегулювання спору, у разі законодавчо установленої можливості
Черговою новелою судової реформи стали зміни до статті 124 Конституції України: законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.
На думку авторів цієї законодавчої ініціативи (пояснювальна записка від 26.01.2016), конституційне закріплення можливості встановити на рівні закону обов’язковий досудовий порядок урегулювання спорів у конкретно визначених випадках не лише зменшить навантаження на суди, а й забезпечить належне підгрунтя для розвитку альтернативних методів урегулювання спорів, таких як медіація тощо.
До внесення відповідних змін деякі закони України передбачали спочатку досудове врегулювання відповідних спорів, а потім звернення до суду. Утім, в редакції до 30.09.2016 положення Конституції України (норми якої мають вищу юридичну силу) визначали: юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Відповідно, на практиці особа мала право вибору: звертатися до суду або вирішувати питання в досудовому порядку.
Свого часу Пленум Верховного Суду України в пункті 8 постанови «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9 роз’яснив, що суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.
Однак із упровадженням 30.09.2016 змін до Конституції досудове врегулювання спору (якщо така можливість встановлена законом) стало обов’язковим.
Яскравим прикладом застосування на практиці цих змін є індивідуальні трудові спори.
Так, відповідно до статті 224 Кодексу законів про працю України (КЗпП) комісія із трудових спорів є обов’язковим первинним органом з розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 КЗпП, якими передбачені випадки, що мають безпосередньо розглядатися судами України та іншими органами.
Увага!
Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, установлюються законодавством.
У разі незгоди з рішенням комісії з трудових спорів, працівник чи власник або уповноважений ним орган відповідно до статті 228 КЗпП можуть оскаржити її рішення до суду, який згідно зі статтею 231 КЗпП наділений повноваженнями розглядати ці спори.
Отже, після набрання чинності змінами до Конституції України (30.09.2016) та за наявності неврегульованого індивідуального трудового спору між працівником та роботодавцем (за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 КЗпП) на практиці обов’язково має бути застосоване досудове врегулювання спору шляхом звернення працівника до комісії з трудових спорів. Лише в разі незгоди з рішенням комісії, зацікавлена сторона (як працівник, так і роботодавець) може оскаржити це рішення в суді.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
