Такого висновку дійшов ВСУ при розгляді 21.05.2014 справи № 6-43цс14 за позовом звільненого працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексу інфляції та трьох процентів річних.
В судовому рішення визначено, що положення частини другої статті 625 Цивільного Кодексу України, якими встановлюється відповідальність за порушення грошового зобов’язання (сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), є господарсько-правовою санкцією і не застосовуються до трудових правовідносин.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством.
ВСУ визначив, що втрата частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати компенсується відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427 у разі затримки виплати заробітної плати на один і більше календарних місяців, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
