09 серпня 2022 року газета «Голос України» опублікувала Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом» від 18.07.2022 № 2421-ІХ (законопроєкт від 25.02.2021 № 5161, далі — Закон № 2421). Закон № 2421 набуває чинності з дня, наступного за днем, як його опублікували, тобто з 10 серпня 2022 року. Саме з цієї дати роботодавці можуть укладати з працівниками трудові договори з нефіксованим робочим часом.
Трудовий договір: визначаємо строк і форму
Визначення трудового договору з нефіксованим робочим часом
Трудовим договорам присвячена глава ІІІ КЗпП. Визначення трудового договору з нефіксованим робочим часом як особливої форми трудового договору знаходимо у статті 2-1 КЗпП. Це нова стаття Кодексу, яка встановлює умови та правила, за якими й укладатимемо саме такі договори.
За умовами такого договору заздалегідь не встановлюють конкретний час для виконання роботи. Працівник зобов’язаний виконувати роботу тоді, коли її надає роботодавець. Роботодавець, в свою чергу, не гарантує, що буде надавати роботу постійно. При цьому він самостійно визначає необхідність та час, коли залучати працівника до роботи, її обсяг, а за домовленістю з працівником — режим його роботи та тривалість робочого часу, необхідного для роботи.
Яку кількість договорів з нефіксованим робочим часом може укласти роботодавець?
Кількість трудових договорів з нефіксованим робочим часом у одного роботодавця не може перевищувати 10% загальної кількості його трудових договорів. Малі підприємства та ФОП, у яких працює менше ніж 10 працівників, можуть укласти тільки один такий договір.
Яку інформацію необхідно зазначити в договорі
Письмова форма такого договору обов’язкова (новий пункт 6-2 ч. 1 ст. 24 КЗпП).
Зазначте у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом інформацію:
- про спосіб та мінімальний строк, у який повідомите працівника про початок виконання роботи. Цього часу потрібно вистачити, щоб працівник вчасно почав виконувати свої обов’язки;
- про спосіб та максимальний строк, у який працівник зможе повідомити, що готовий приступити до роботи або відмовляється її виконувати;
- інтервали, під час яких зможете вимагати від працівника працювати — базові години та дні.
Примірну форму договору затвердить Мінекономіки. Міністерство має три місяці, щоб її розробити та затвердити (п. 2 Прикінцевих положень Закону № 2421). Базові години та базові дні роботи працівника Кількість базових годин, під час яких роботодавець може вимагати від працівника виконувати роботу, не може перевищувати 40 годин на тиждень. Кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.
Працівник має право відмовитися виконувати роботу, коли роботодавець:
- вимагає, щоб роботу виконували поза межами базових днів та годин;
- повідомив про те, що є робота із порушенням мінімальних строків, визначених договором.
Відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години — це підстава притягнути його до дисциплінарної відповідальності, крім випадків відмови у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, виконанням державних або громадських обов’язків та випадків, коли роботодавець повідомив про наявність роботи із порушенням мінімальних строків, визначених договором. Яка мінімальна тривалість робочого часу працівника Мінімальна тривалість робочого часу працівника за трудовим договором з нефіксованим робочим часом — 32 години протягом календарного місяця. Якщо працівник виконував роботу менше 32 годин, роботодавець повинен виплатити йому зарплату не менше ніж за 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором. Заробітна плата Працівник отримує зарплату за фактично відпрацьований час. За відрядної системи оплати праці зарплату виплачують за фактично виконану роботу за встановленими у трудовому договорі з нефіксованим робочим часом відрядними розцінками. Якщо роботодавець не надав роботу, він має виплатити працівникові зарплату у розмірі, не меншому за розмір заробітної плати працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, — за 32 години робочого часу. Якщо працівник погодився виконати роботу поза межами базових днів або годин та перевищив нормальну тривалість робочого часу, роботодавець оплачує його роботу в порядку, передбаченому статтею 106 КЗпП.
Як припинити трудовий договір з нефіксованим робочим часом У трудовому договорі з нефіксованим робочим часом можете встановити додаткові підстави, щоб його припинити. Ці підстави повинні бути пов’язані із здібностями чи поведінкою працівника або іншими причинами економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру. У такому випадку зможете звільнити працівника на підставі нової редакції пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП. Працівник, який відпрацював на умовах такого договору понад 12 місяців, має право звернутися до роботодавця з вимогою укласти строковий або безстроковий трудовий договір. У відповідь на вимогу працівника роботодавець зобов’язаний протягом 15 к. дн. укласти з ним строковий або безстроковий трудовий договір або письмово обґрунтувати відмову його укладати. У разі відмови роботодавця працівник має право повторно вимагати укласти з ним строковий або безстроковий трудовий договір, але не раніше ніж через 90 днів з дня, як отримав відповідь на попередню вимогу. Додаткові умови договору Роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові виконувати роботу за трудовими договорами з іншими роботодавцями. Виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Як прийняти за строковим трудовим договором Відповідальність роботодавця Роботодавця, який оформить працівника, що фактичного виконує роботи протягом усього робочого часу, за трудовим договором з нефіксованим робочим часом, чекає штраф у 10-кратному розмірі мінімальної зарплати за кожного працівника, — 65 тис. грн. Штраф за перевищення допустимої кількості трудових договорів з нефіксованим робочим часом або недостовірний облік робочого часу працівника за трудовим договором з нефіксованим робочим часом становить 3-кратний розмір мінімальної зарплати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, тобто 19 500 грн (нова редакція статті 265 КЗпП).
За матеріалами газети «Голос України»
