Відповідно до пп. 5 п. 1 ст. 6 Закону "Про правовий режим воєнного стану" в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку із введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Оплата надурочних робіт при підсумованому обліку робочого часу
15.03.2022 р. ВР ухвалила Закон “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” № 2136-ІХ (далі – Закон № 2136-ІХ).
Згідно з п. 2 розділу “Прикінцеві положення” Закону № 2136-ІХ главу XIX "Прикінцеві положення" КЗпП доповнили пунктом 2 такого змісту:
"2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статями 43, 44 Конституції (ч. 2 ст. 1 Закону № 2136-ІХ).
Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 КЗпП та Закон “Про оплату праці”).
Дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ст. 60-2 КЗпП).
На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої ст. 32 КЗпП не застосовуються.
В ч. 3 ст. 12 Закону № 2136-IX встановлено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження зарплати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону “Про відпустки”.
У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу ВПО, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження зарплати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону “Про відпустки” (ч. 4 ст. 12 Закону № 2136-IX).
Оформлення відпусток без збереження зарплати, передбачених ст. ст. 25, 26 Закону “Про відпустки”, є правом, а не обов’язком працівника.
Працівнику може бути надана відпустка за сімейними обставинами та з інших причин без збереження зарплати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Відпустка без збереження зарплати надається роботодавцем тільки після отримання від працівника заяви з проханням надати таку відпустку. Роботодавець має право відмовити у її наданні. Ініціатива завжди повинна йти від працівника, але остаточне рішення про її надання залишається за роботодавцем.
Отже, якщо зв’язку із працівником немає та він не надав заяви про надання відпустки, його відсутність на роботі має обліковуватися як відсутність з інших причин, що не передбачає проведення оплати.
За матеріалами Східного міжрегіонального управління Держпраці
