Чинне трудове законодавство передбачає ряд гарантій при залученні працівників до роботи у вихідні, святкові або неробочі дні. За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 71 КЗпП, робота у вихідні дні забороняється.
Увага! Така заборона поширюється на залучення працівника до роботи не в загальний вихідний день – неділю, а у вихідний день конкретного працівника.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства або профспілкового представника і лише у виняткових випадках, визначених законодавством і ч. 2 ст. 71 КЗпП, а саме для:
- відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
- відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
- виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів;
- виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Перелік святкових і неробочих днів визначений ст. 73 КЗпП. Робота у ці дні не проводиться. Залучення працівників до роботи допускається у випадках та в порядку, передбачених ст. 71 КЗпП. Згідно зі статтею 72 КЗпП та ч. 3 ст. 107 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
На практиці цей «інший день відпочинку» часто називають відгулом, однак трудове законодавство не надає визначення цього терміну.
Трудове законодавство забороняє залучати окремі категорії працівників до робіт у вихідні дні, а саме:
- працівників, яким не виповнилося вісімнадцять років (ст. 192 КЗпП);
- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
- батьків, які виховують дітей без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
- опікунів (піклувальників) (ст. 176, 1861 КЗпП).
Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:
- фактичну підставу, передбачену частиною другою статті 71 КЗпП України;
- дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;
- згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;
- згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника.
У наказі про роботу у вихідний день обов’язково зазначається: підстава залучення працівників до роботи; прізвища, імена, по батькові і посади всіх працівників, які працюватимуть у цей день; спосіб компенсації за роботу у вихідний день кожному. Наказ доводиться до відома всіх працівників, які залучаються до роботи у вихідний день.
Дізнайтеся, чи можна надати авансом день відпочинку за роботу у вихідний
Оскільки залучення працівників до роботи у вихідний день (святковий, неробочий) день оформлюється наказом, то і надання компенсації (подвійна оплата або інший день відпочинку) за роботу в такий день також має оформлюватись наказом (розпорядженням роботодавця).
Якщо сторони виберуть грошову компенсацію, оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП, яка регулює оплату роботи у святкові та неробочі дні (ч. 2 ст. 72 КЗпП).
Відповідно до ч. 1 ст. 107 КЗпП робота у святковий та неробочий день оплачується в подвійному розмірі залежно від умов оплати праці в такому порядку:
- відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;
- працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
- працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий та неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
При цьому згідно з ч. 2 ст. 107 КЗпП оплаті в подвійному розмірі підлягають тільки години, фактично відпрацьовані працівником у святковий чи неробочий день. Частина 3 ст. 107 КЗпП також передбачає можливість надання працівнику, який працював у святковий чи неробочий день, іншого дня відпочинку за його бажанням. Проте враховуйте, що інший день відпочинку надається працівнику тільки за наявності згоди сторін, оскільки законодавством не передбачено такий обов’язок роботодавця.
Отже, спосіб компенсації роботи у вихідний день завжди визначається угодою сторін, незалежно від того, від кого виходить ініціатива. А робота у святковий та неробочий день завжди оплачується в подвійному розмірі і лише по досягненні згоди сторін працівнику за його бажанням може бути надано інший день відпочинку (відгул).
За матеріалами Управління Держпраці у Кіровоградській області
