Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП) .
Працівник має право працювати за трудовим договором на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Сумісництво — це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом, відповідно до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України 28.06.1993 № 43.
Працівник може працювати на умовах:
- внутрішнього сумісництва — робота тому ж самому підприємстві, що є його основним місцем роботи,
- зовнішнього сумісництва — робота на іншому підприємстві.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст.50 КЗпП). Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу (ст.102-1 КЗпП). Підставою для нарахування заробітної плати працівникам є табель обліку робочого часу. У табелі має бути відображено фактичне використання робочого часу за кожний робочий день (зміну). Кількість відпрацьованого часу слід заповнювати у годинах. Умовні позначення видів неявок працівників робляться лише на підставі офіційних документів.
За матеріалами ГУ Держпраці у Дніпропетровській області
