Підпишіться на 
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП) .
Працівник має право працювати за трудовим договором на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Сумісництво — це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом, відповідно до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України 28.06.1993 № 43.
Працівник може працювати на умовах:
- внутрішнього сумісництва — робота тому ж самому підприємстві, що є його основним місцем роботи,
- зовнішнього сумісництва — робота на іншому підприємстві.
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст.50 КЗпП). Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу (ст.102-1 КЗпП). Підставою для нарахування заробітної плати працівникам є табель обліку робочого часу. У табелі має бути відображено фактичне використання робочого часу за кожний робочий день (зміну). Кількість відпрацьованого часу слід заповнювати у годинах. Умовні позначення видів неявок працівників робляться лише на підставі офіційних документів.
За матеріалами ГУ Держпраці у Дніпропетровській області
