Відрядження жінки, яка має дитину віком до 3-х років: чи правомірно

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Ця норма закріплена в статті 51 Конституції України. На її виконання держава реалізує комплекс заходів для моральної та матеріальної підтримки материнства й дитинства.

Чинне трудове законодавство України гарантує жінкам, які є вагітними або виховують дитину (дітей), право на безпечне материнство та покликане убезпечити їх від тиску з боку роботодавців та обмежень в реалізації цього права.

Відповідні норми трудового законодавства поширюються на всі підприємства, установи й організації (незалежно від форм власності) та на всі сфери господарювання.

Зокрема, стаття 176 КЗпП забороняє залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3-­х років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти їх у відрядження.

Вік «до 3-х років» — це період від дня народження дитини до дня, коли їй виповнюється 3 роки, включно. З наступного дня зазначена заборона не діє, і можна застосовувати норму статті 177 КЗпП, яка передбачає можливість залучати жінок, що мають дітей віком від 3-­х до 14­-ти років або дітей­інвалідів, до надурочних робіт та відряджень у разі отримання роботодавцем згоди від такої працівниці.

Варто зауважити, що всі зазначені норми поширюються не лише на жінок, що мають дітей, а й на батьків, які виховують дитину без матері (зокрема, у випадках, коли жінка тривалий час перебуває у лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників).

Отже, якщо роботодавець все ж таки відправляє у відрядження жінку, яка має дитину, це вважатиметься порушенням законодавства про працю. І навіть оформлення нею письмової згоди з обгрунтуванням причин від’їзду та гарантування належного догляду за дитиною під час відсутності матері не звільняють роботодавця від відповідальності, а лише можуть пом’якшити його вину.

Якщо ж розглядається питання про направлення у відрядження жінки, яка має дитину (дітей) віком від 3-­х до 14-­ти років, обов’язковою умовою відрядження є наявність письмової згоди такої працівниці. Відомості про згоду наводять у наказі про відрядження. У цьому разі вважається, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для виконання норм законодавства про працю, зокрема статті 177 КЗпП.