Підпишіться на 
Робота за сумісництвом: враховуємо всі нюанси
Постановою Кабміну "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" від 3 квітня 1993 р. № 245 ( далі – Постанова 245) та "Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту та Мінфіну України від 28 червня 1993 р. № 43, визначається саме поняття «сумісництво».
Сумісництвом – виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи за наймом.
Вище згаданими документами також встановленні обмеження на роботу за сумісництвом певних категорій працівників. При цьому керівники державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами можуть запроваджувати обмеження щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно вплинуть на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Ці обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок. Нормативними документами також встановлено обмеження тривалості роботи за сумісництвом для працівників державних підприємств: 4 години на день і повний робочий день у вихідний, а загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови № 245).
На підприємствах інших форм власності працювати за сумісництвом можна більше, ніж установлено п. 2 постанови № 245. Згідно з пунктом 4 постанови №245, взагалі не мають права працювати за сумісництвом:
- керівники держпідприємств, їхні заступники;
- керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники.
Винятком є працівники наукової, викладацької, медичної та творчої діяльності (відповідно до Переліку робіт, які не є сумісництвом, наведеного в додатку до Положення від 28.06.1993 р. № 43).
Відповідні роз’яснення Мінпраці та соцполітики з даного питання наводить в своїх листах № 243/06/186-08 від 08. 08.2008 та № 294/13/116-10 від 16.09.2010.
Працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. Якщо робота за сумісництвом потребує спеціальних знань, роботодавець має право вимагати пред’явлення диплома чи іншого документа про набуту освіту або професійну підготовку. На підставі заяви працівника видають наказ про прийняття на роботу за сумісництвом. Оскільки трудова книжка працівника знаходиться за основним місцем роботи, відповідно запис до неї про прийняття на роботу за сумісництвом може проводитись за бажанням працівника за основним місцем роботи на підставі витягу з наказу про роботу за сумісництвом.
Також у разі прийняття на роботу за сумісництвом необхідно дотримуватися вимоги ч. 3 ст. 24
, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом або розпорядженням роботодавця, і повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу.Звільнитися працівник-сумісник може на загальних підставах:
- за власним бажанням,
- за угодою сторін,
- у разі спливу строку договору,
- з ініціативи власника тощо (ст.ст. 36, 38, 40, 41 КЗпП).
Встановлення додаткових підстав для звільнення працівників-сумісників можливе лише для державних підприємств у разі прийняття іншого працівника, який обійматиме цю ж посаду не за сумісництвом, або в разі обмеження на сумісництво у зв’язку з особливими умовами й режимом праці.
За матеріалами ГУ Держпраці в Дніпропетровській області
