Законодавство гарантує ВІЛ-позитивним громадянам:
- право на життя;
- право на охорону здоров’я;
- право на медичну допомогу;
- право на інформацію про стан свого здоров’я;
- право на психологічну, соціальну та правову підтримки та інформування про такі послуги;
- доступ до якісної медичної допомоги;
- відшкодування шкоди, пов’язаної з обмеженням їхніх прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус;
- безоплатне забезпечення антиретровірусними препаратами та лікарськими засобами для лікування опортуністичних інфекцій (у затвердженому порядку);
Такі права закріплені в Законі «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» та в Цивільному кодексі.
Лікарняні під час воєнного стану: відповідаємо на питання
Громадяни мають право на отримання послуг без розкриття ВІЛ-статусу. Інформація щодо результатів тестування на ВІЛ становить лікарську таємницю та є конфіденційною. Винятки можливі лише, коли йдеться про осіб, що:
- не досягли 14 років;
- визнані недієздатними;
- позбавлені батьківського піклування та перебувають під опікою у дитячих чи навчальних закладах з повним державним утриманням.
В таких ситуаціях дозволено повідомляти про ВІЛ-статус особи її батькам чи законним представникам. Відповідно, батьки та законні представники в такому разі також мають забезпечити збереження умов конфіденційності.
Крім того, передача інформації може відбуватися у зв’язку з лікуванням (повідомляють інших медичних працівників).
Що до батьків ВІЛ-позитивних дітей, то вони мають право на:
- спільне перебування у стаціонарі з дітьми до 14 років;
- одержання додаткової щорічної відпустки тривалістю 10 днів (до досягнення дітьми 18 років).
Законодавство забороняє будь-яку форму дискримінації через ВІЛ-позитивний статус особи, тож будь-які неправомірні дії можна оскаржити в суді.
Водночас люди з ВІЛ мають особливі обов'язки:
- вживання заходів для запобігання поширенню ВІЛ;
- повідомлення попередніх партнерів про можливість зараження;
- відмова від донорства крові та інших біологічних рідин чи тканин;
Кримінальний кодекс (ст. 130) передбачає відповідальність:
- до 3 років позбавлення волі — за свідоме наражання іншої особи на небезпеку заразитися ВІЛ (чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, небезпечною для життя);
- до 5 років позбавлення волі — за зараження іншої особи ВІЛ (чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, небезпечною для життя) особою, що знала про свій ВІЛ-статус;
- до 10 років позбавлення волі — за умисне зараження іншої особи ВІЛ (чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, небезпечною для життя).
За матеріалами Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці
