Працівник перебував у трудових відносинах з організацією з 25 листопада 1998 року. 31.08.2012 працівник звільнився з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП).
При звільненні працівника організацією не було проведено повного розрахунку в частині виплати всіх належних сум працівникові, за час роботи працівнику не було виплачено заробітну плату у сумі 18149 грн. 13 коп.
Колишній працівник звернувся за захистом порушених прав до суду і просив стягнути з організації заборгованість по заробітній платі, а також середній заробіток за час затримки розрахунку з 31.08. 2012 по 01.12. 2013.
Організація проти позову заперечила, мотивуючи неможливість проведення розрахунків із працівником тим, що на час звернення колишнього працівника до суду з указаним позовом, ухвалою обласного господарського суду від 23.09.2009 проти організації порушено справу про банкрутство, у зв’язку з чим на банківські рахунки накладено арешт.
Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов було задоволено. З організації стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 18 149 грн. 13 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 21 285 грн.75 коп.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від організації, проводиться в день звільнення. Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судами визначено, що перебування організації у стадії процедури банкрутства та арешт рахунків не є підставою для невиплати працівникам заробітної плати і не спростовують вину організації в не проведенні розрахунків.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення судів залишив без змін, оскільки норми матеріального права судами застосовано правильно.
До відома:
Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
