Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України (КЗпП) мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Статтею 96 КЗпП встановлено, що основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).
Таким чином, оплата праці на рівні мінімальної заробітної плати допустима тільки для простої некваліфікованої праці. Назви таких професій передбачено розділом 9 Національного класифікатора України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (КП) — «Найпростіші професії».
Встановлення оплати праці працівникам інших професій, передбачених 1–8 розділами КП, є порушенням законодавства про працю, а саме статті 96 КЗпП.
Включення до трудових договорів умов, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівника, є недопустимим (ст. 16 КЗпП).
Державна інспекція України з питань праці нагадує, що на сьогодні відповідальність за порушення законодавства про працю передбачено статтями 172 і 173 Кримінального кодексу України та частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
