Частина 3 ст. 12 Закону "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачає, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження зарплати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону "Про відпустки".
У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження зарплати тривалістю, визначеною у заяві (ч. 4 Закону 2136-IX), але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону "Про відпустки".
Відпустка без збереження зарплати надається тільки тим працівникам, які виїхали з України або набули статусу ВПО. Якщо такий працівник просить надати йому цю відпустку, то роботодавець не має права відмовити.
Усі інші працівники, як і раніше, мають право на відпустку без збереження зарплати на період воєнного стану на підставі ч. 3 ст. 12 Закону про організацію трудових відносин.
Відмінність між цими відпустками:
- період відпустки, наданої на підставі ч. 4 ст. 12 Закону про організацію трудових відносин, не включається до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку,
- на підставі ч. 3 ст. 12 Закону про організацію трудових відносин – включається до такого стажу згідно п. 4 ст. 9 Закону "Про відпустки”.
За матеріалами ФПСУ
