Звільнення працівника-військового у зв’язку з ліквідацією організації

У штаті організації є працівники, які були мобілізовані, але продовжують військову службу за контрактом. Чи можна звільнити таких працівників, якщо заплановано ліквідацію?

Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації (далі — організація), в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Якщо працівник проходив службу за мобілізацією і не скористався можливістю вернутися додому, коли було оголошено демобілізацію, натомість уклав контракт на військову службу, посаду і середній заробіток роботодавець (у тому числі і ФОП, і власник фермерського господарства) має зберігати на строк контракту. Це встановлює частина четверта статті 119 Кодексу.

Ліквідація підприємства як підстава для звільнення працівника-військового

Підстави, за яких допускається звільнення з ініціативи роботодавця, визначені КЗпП. Зокрема, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у разі змін в організації виробництва і праці, в т. ч. ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення працівників, призваних на військову службу у зв’язку із мобілізацією, або тих, хто проходить строкову військову службу, або тих, хто після служби за призовом перейшов на контракт під час демобілізації, — можливе лише у випадку ліквідації (припинення діяльності) організації.

У разі реорганізації (злиття, поглинання, приєднання, поділу, виділення), перетворення чи перейменування організації на працівників поширюються гарантії статті 119 КЗпП: робоче місце і середній заробіток мають бути збережені.

Відповідно до статті 40 КЗпП звільнення у зв’язку із ліквідацією організації допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. А неможливість переведення у випадку ліквідації є цілком очевидною.

На випадки повної ліквідації організації не поширюється заборона щодо звільнення працівника з ініціативи роботодавця навіть у період тимчасової непрацездатності працівника чи його перебування у відпустці.

Ані законодавство про працю, ані законодавство з питань проходження військової служби та соціального захисту військовослужбовців не покладають на роботодавця обов’язок працевлаштування працівників, що виконували військовий обов’язок в особливій період, але були звільнені у зв’язку з ліквідацією. Утім, звільнення на цій підставі (як і в будь-яких інших випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП) має провадитись із наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП (абзац шостий п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9). Так, роботодавець має дотримати вимог законодавства щодо:

  • надання первинним профспілковим організаціям не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень інформації щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проведення консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (ст. 49-4 КЗпП, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 № 1045-XIV);
  • персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці (ст. 49-2 КЗпП);
  • повідомлення державної служби зайнятості про заплановане вивільнення (ст. 48, 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI; наказ Мінсоцполітики України «Про затвердження форми звітності № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці» та Порядку її подання» від 31.05.2013 № 317).

Повідомлення працівника-військового про звільнення

Найскладнішою може виявитися реалізація обов’язку роботодавця щодо персонального попередження працівника-військового про вивільнення.

Якщо рішення про ліквідацію прийнято до того, як працівник почав виконувати військовий обов’язок, і роботодавець повідомив його про заплановане вивільнення, звільнення у зв’язку із ліквідацією може бути проведено після збігу строку попередження.

Якщо ж працівника не було попереджено про заплановане звільнення, але відомо, в якій військовій частині та за якою адресою він проходить військову службу, роботодавець має надіслати працівнику два листи:

  • рекомендований із повідомленням про вручення (або лист з оголошеною цінністю з описом вкладення та повідомленням про вручення) — на ім’я працівника до військової частини;
  • з оголошеною цінністю з описом вкладення та позначкою «Вручити особисто» — на адресу проживання, вказану в особовій картці працівника (типова форма № П-2).

У листі, направленому до військової частини, можна визначити дату звільнення з урахуванням часу, необхідного для пересилання поштового відправлення, отримання кореспонденції уповноваженою особою військової частини та передавання листа працівнику. Окремо варто зауважити: дата звільнення може бути перенесена на необхідну кількість днів, якщо строк між датою отримання працівником листа та запланованою датою звільнення становитиме менше двох місяців. Однак описаний спосіб повідомлення потребує встановлення точної дати отримання листа працівником. Попередньо таку інформацію можна отримати від самого працівника, якщо з ним є телефонний зв’язок. У подальшому (після отримання повідомлення про вручення листа уповноваженій особі військової частини) слід надіслати запит до військової частини щодо підтвердження дати вручення листа працівнику — із посиланням на час і дату вручення листа у повідомленні «Укрпошти».

Лист, направлений за місцем проживання, обов’язково має містити позначку «Вручити особисто». У разі її відсутності згідно з пунктом 99 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, лист може бути вручений як адресату, так і повнолітньому члену сім’ї за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв’язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

Надходження роботодавцю повідомлення про вручення листа з позначкою «Вручити особисто» свідчитиме не лише про факт отримання необхідної інформації працівником особисто, а й про факт його перебування вдома, а не у військовій частині (демобілізація, увільнення з розташування військової частини, відпустка тощо).

За умови належного інформування про заплановане звільнення у зв’язку із ліквідацією організації роботодавець матиме право звільнити працівника у період проходження ним військової служби.


Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"

зміст

Як оперативно передати відомості про працівників на вебпортал ПФУ

Останні новини

Усі новини

Гарячі запитання

Усі питання і відповіді