Пунктом першим постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 № 245 визначено, що обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівникам державних органів разом із профспілками лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних.
Окрім того, працювати за сумісництвом не мають права також керівники державних організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності.
Працівники держорганів, які вправі працювати за сумісництвом, можуть виконувати роботу за сумісництвом не більше чотирьох годин на день та повний робочий день у вихідний. Протягом місяця робота за сумісництвом не має перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Для працівників установ недержавної форми власності трудове законодавство не встановлює обмежень на роботу за сумісництвом — ані на кількість трудових договорів, укладених про роботу за сумісництвом, ані на тривалість робочого часу. Це питання підприємства можуть індивідуально узгоджувати у колективному чи трудовому договорі.
Тобто працівник не може виконувати в один і той самий час роботу за основним місцем роботи і за сумісництвом (наприклад з 9:00 до 18:00).
Тому можна дійти висновку, що кількість трудових договорів, які працівник організації недержавної форми власності може одночасно укласти за сумісництвом, обмежується лише його фізичними можливостями та режимом роботи організації, де виконується робота за сумісництвом (наприклад, якщо організація працює з 9:00 до 18:00, то секретар-сумісник навряд чи зможе виконувати свої обов’язки з 19:00 до 21:00).
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
