Принцип взаємної відповідальності закріплено в Кодексі законів про працю (далі — Кодекс). Так, в статті 130 Кодексу вказано, що працівники відповідають за шкоду, завдану компанії в результаті порушення покладених на них трудових обов’язків. У той же час, з метою забезпечення паритету сторін трудового договору, статтею 131 Кодексу зобов’язано роботодавця створити в компанії такі умови праці, що давали б змогу працівнику належним чином виконувати свою роботу і зберігати доручене йому майно.
Загальний порядок і правила розрахування завданої шкоди, яка має бути компенсована постраждалій стороні винною особою, визначається законодавством. Зауважимо, що в межах матеріальної відповідальності компенсації підлягають прямі фактичні збитки. Ця умова становить суттєву відмінність матеріальної відповідальності від адміністративної та кримінальної відповідальності.
Мета притягнення особи до матеріальної відповідальності:
- відновлення пошкодженого майна;
- відшкодування вартості і цінності майна;
- спонукання осіб до бережливого ставлення до своїх обов’язків;
- захист прав та інтересів потерпілої особи;
- профілактика виникнення подібних порушень у майбутньому.
Невід’ємні елементи матеріальної відповідальності:
- суб’єктний склад (лише ті особи, які заподіяли шкоду);
- особливі причини та умови (причина — недотримання винною стороною своїх обов’язків, що призвело до заподіяння шкоди; умови — ступінь вини, протиправність дій або бездіяльності і причинні зв’язки);
- певні види та межі відповідальності (види — обмежена, повна і підвищена відповідальність, межі — прямі фактичні збитки);
- специфічні форми компенсації збитків (адміністративний або судовий).
Суб’єкти матеріальної відповідальності
Суб’єктами матеріальної відповідальності, з однієї сторони, є працівники. що уклали трудовий договір з підприємством, та заподіли йому шкоди.
Роботодавець в особі підприємства є другим суб’єктом матеріальної відповідальності. Компанія несе повну матеріальну відповідальність перед працівником за збитки, заподіяні йому при реалізації його трудових прав.
Типи матеріальної відповідальності і форми покриття збитків
Тип матеріальної відповідальності визначається залежно від обсягу завданої шкоди та характеру наслідків, які покладатимуться на винну особу.
Нині є такі типи матеріальної відповідальності:
- обмежена;
- повна;
- колективна.
Детальніше про кожен із видів матеріальної відповідальності — у консультації «Матеріальна відповідальність: види та порядок притягнення»
Форми покриття матеріальних збитків, визначені Кодексом:
- самостійне відшкодування винною особою завданої шкоди;
- примусове стягнення компенсації за заподіяні збитки із винної особи.
Добровільна форма компенсації може бути реалізована за власною ініціативою винного працівника в межах будь-якого типу матеріальної відповідальності. Примусова форма покриття шкоди поділяється на:
- адміністративну, яка може бути застосована тільки при настанні обмеженої матеріальної відповідальності. Оформлюється відповідним наказом, що моє бути виданий протягом двох тижнів з дня виявлення заподіяння шкоди, та підлягає виконанню не раніше ніж через тиждень із дати інформування про це працівника;
- судову, яка зазвичай виникає у випадках, коли працівник заперечує проти застосування відносно нього заходів впливу (наприклад, не згоден із розміром утримань із його заробітної плати). Судова форма захисту прав є крайньою мірою, що застосовується роботодавцем, якщо сторони не можуть дійти спільної згоди про добровільну компенсацію збитків.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
