2 способи увести неповний робочий час з ініціативи роботодавця
Робочий час — це встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого працівники за правилами внутрішнього трудового розпорядку й умовами трудового договору мають виконувати свої трудові обов’язки.
Відповідно до статті 52 КЗпП для працівників установлюється 5-денний робочий тиждень із двома вихідними днями. На підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємства), де за характером виробництва й умовами праці запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, установлюється 6-денний робочий тиждень з одним вихідним.
Стаття 50 КЗпП регламентує, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Однак, підприємства мають право встановлювати в колективному договорі меншу норму тривалості робочого.
Управління Держпраці у Полтавській області нагадує, що неповний робочий час можна встановлювати як з ініціативи роботодавця, так і з ініціативи працівника за погодженням із роботодавцем.Неповний робочий час — це робочий час, що менший від норми часу, передбаченої законодавством (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону № 5067). Він установлюється у формі неповного робочого дня або неповного робочого тижня.
Дізнайтеся, чи встановлювати перерву працівникам з неповним робочим днем
Неповний робочий час вводять як при прийнятті на роботу, так і згодом (ст. 56 КЗпП).
Оплата праці в такому випадку провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Отже, працівники з неповним робочим часом мають право на:
- щорічні основні відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів, м
- додаткові відпустки за особливий характер праці, за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці.
- на соціальні виплати (лікарняні, декретні) у звичайному порядку.
Збільшення працівників з неповним часом може стати приводом для інспектування з праці.
