Доктор юридичних наук М. Панченко, член комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ, пропонує визначити поняття «вивільнення працівників» як припинення трудових правовідносин з працівником за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в разі змін в організації виробництва і праці, в т. ч. при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників.
Чим скорочення чисельності відрізняється від скорочення штату
Тобто, офіційною підставою для розірвання трудового договору з працівником є саме скорочення чисельності або штату працівників, що виникає в результаті здійснення керівником змін в організації виробництва і праці та реорганізації підприємства, установи, організації.
За загальним правилом, коли говорять про припинення трудових правовідносин, вживають терміни «припинення трудового договору», «розірвання трудового договору», «звільнення».
Указом Президії ВР УРСР від 27.05.1988 КЗпП доповнений главою ІІІ—А, в якій з’явився новий термін «вивільнення працівників», що застосовують для припинення трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП.
Вивільненню працівників приділено увагу лише в ст. 49-2 КЗпП. Причому зазначена норма присвячена лише порядку вивільнення працівників та їх подальшій зайнятості, вона не містить ні підстав застосування вивільнення, ні його процедури, а частина статті, що регулює зайнятість вивільнених працівників, відносить вирішення цього питання до положень Закону України «Про зайнятість населення».
В Україні оптимізують кількість та структуру центральних органів виконавчої влади, як наслідок — звільняють працівників, зокрема державних службовців цих органів, з таких підстав як зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.
Наприклад: у ДБР реорганізовано Центральний апарат зі створенням Головного слідчого управління з вивільненням слідчих-державних службовців з подальшим звільненням багатьох із них; реорганізовано юридичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка у Інститут права тощо.
При вивільненні державних службовців відповідно до Закону «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX існують певні особливості, які погіршують їх права по відношенню до інших категорій працівників:
- обов’язкова умова звільнення працівника за пунктом 1 статті 40 КЗпП — його не можна за згодою перевести на іншу посаду (ч. 2 ст. 40 КЗпП), не розповсюджується на держслужбовців, в тому числі державному службовцю не повинні пропонувати іншу посаду;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надають інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
- при визначенні, кого з держслужбовців звільняти за скороченням відсутнє переважне право на залишення на роботі на відміну від інших категорій працівників;
- повідомляють держслужбовців про майбутнє звільнення за 30 календарних днів, а не за 60 днів як інших категорій працівників;
- не потрібна згода профспілки на звільнення держслужбовця.
Отже, зміни в організації виробництва та праці слід визнати додатковою умовою для розірвання трудових відносин роботодавця з працівником, разом з реорганізацією, банкрутством та ліквідацією — явищами економіко-правового, господарського характеру, що відбуваються під впливом виважених, юридично значимих дій керівників юридичних осіб та компетентних державних органів.
за матеріалами
