Упродовж періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» (п. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136).
За заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, роботодавець має в обов’язковому порядку надати йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше ніж 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» (п. 4 ст. 12 Закону № 2136).
УВАГА! Якщо працівник не просив про відпустку чи звільнення і не подавав відповідних заяв, роботодавець не має права надавати відпустку чи звільняти працівника за власним бажанням. Розірвати трудовий договір роботодавець може лише за законних підстав. Для припинення трудового договору за угодою сторін потрібне спільне волевиявлення його сторін щодо припинення договору в обумовлений строк.
Звільнення за ініціативою роботодавця можливе лише за наявності підстав, визначених у ст. 40 та ст. 41 КЗпП.
Якщо працівники не виходять на роботу через ведення воєнних дій та пов’язані з цим обставини, їх не можна звільними за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП за прогул без поважної причини. Необхідність зберегти життя та здоров’я працівників і їхніх сімей є відсутністю на роботі з поважних причин.
За матеріалами Східного міжрегіонального управління
Державної служби України з питань праці
