Суддя ВСУ Ольга Ступак на Х Щорічному форумі юрисконсультів нагадала, що питання захисту трудових прав і врегулювання трудових відносин в умовах воєнного часу не є новим для судів України, воно існує з 2014 року. Сьогодні змінилось лише те, що географія спорів розширилася з Донецької, Луганської областей та АР Крим на всю Україну. Тож позиція ВСУ в таких справах буде послідовною в ситуаціях, де не змінилося законодавче регулювання. Судова практика по застосуванню Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі — Закон № 2136) буде напрацьована в майбутньому.
Трудові відносини в умовах воєнного стану за новим законом
Одне з основних питань у таких спорах — звільнення роботодавця від відповідальності через форс-мажорні обставини.
«Позиція Верховного Суду в цій категорії справ послідовна: форс-мажорні обставини підтверджують відсутність вини роботодавця у невиплаті заробітної плати, порушенні строків її виплати, затримці розрахунку із працівником при його звільненні», – сказала Ольга Ступак.
Як приклад — у постанові від 27.02.2019 у справі № 264/923/17 Верховний Суд зробив висновок, що роботодавець не виплатив працівнику заробітну плату у липні та серпні 2014 року у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, не з своєї вини, а в силу обставин непереборної сили, пов’язаних із проведенням АТО на території Донецької області. Оскільки для застосування ст. 117 КЗпП вина роботодавця є обов’язковою умовою, підстав покладати на відповідача обов’язок із виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає.
«Суд повинен встановити, чи дійсно обставини були непереборними і нездоланними, як у наведеній справі. У ній зобов’язання роботодавця з виплати заробітної плати залишилось, підприємство лише було звільнено від відповідальності за ст. 117 КЗпП України»,—сказала Ольга Ступак.
Вона також розповіла про постанову ВСУ від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, в якій оцінювалася наявність форс-мажору. Суд вказав, що роботодавець із березня 2017 року фактично втратив контроль над своїми ресурсами, потужностями та документацією, внаслідок захоплення підприємство з незалежних від нього причин не може виконати обов’язок та провести з позивачем повний розрахунок при звільненні. Крім того, факт звільнення позивача з роботи не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітну плату виплачуютья працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах, натомість позивач уже не працював на підприємстві після його захоплення.
Ольга Ступак нагадала про справи щодо повернення вкладів громадян у кримських відділеннях банків. Банки посилалися на те, що не можуть повернути вклади, оскільки АР Крим захоплена країною-агресором. Однак позиція Верховного Суду полягає в тому, що банки мають мережу відділень по всій Україні, інформація про вкладників є не тільки у відділеннях на окупованій території, а й у загальному реєстрі банків. «Тобто не можна просто посилатися на те, що частина приміщень підприємства захоплена, й робити висновок, що воно не може нести відповідальність перед працівниками, якщо центральний офіс розташований на підконтрольній Україні території», – навела паралель доповідачка.
Крім того, суддя рекомендувала ознайомитися з правовим висновком, сформульованим у постанові ВСУ від 17.10.2018 у справі № 222/438/17-ц. У цій справі йдеться про те, що підприємство перемістилося з окупованої на контрольовану Україною територію й оприлюднило оголошення, що охочі продовжити працювати повинні з’явитися за новою адресою роботодавця до певної дати. Позивач не виконав цю вимогу та був звільнений за згодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). ВСУ зробив висновок, що підприємство обрало єдину в умовах, що склалися, можливу законну підставу для звільнення працівника − за угодою сторін, перед тим запропонувавши йому виконати певні дії для підтвердження наміру продовжити трудові відносини з підприємством.
Ольга Ступак також звернула увагу, що за Законом № 2136 збитки, які зазнають працівники та роботодавці внаслідок збройної агресії РФ, відшкодовують у порядку, визначеному КМУ. Однак поки такий порядок ще не розроблений.
Крім того, суддя зауважила, що на сьогодні воєнний стан оголосили на всій території України, однак це не означає, що пов’язані із цим обставини можна вважати форс-мажорними як у Херсонській області, так і, наприклад, у Закарпатській. Суд буде об’єктивно оцінювати такі підстави, адже говорити, що форс-мажорні обставини через воєнний стан існують на всій території України, не можна.
Олена Петровська,
експерт із кадрових питань
За матеріалами ВСУ
