Трудовий договір з нефіксованим робочим часом –– це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлений конкретний час виконання роботи. Працівник зобов’язаний виконувати роботу винятково у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що надаватиме таку роботу постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбачених статтею 21-1 КЗпП. Таку нову форму договору у статті 21-1 КЗпП закріпив Закон України від 18.07.2022 року № 2421-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості».
Трудовий договір з нефіксованим робочим часом зручно використовувати у випадках, якщо потрібно залучати працівників для виконання тих чи тих робіт, які мають непостійний, але систематичний характер, та якщо роботодавець не має можливості забезпечувати працівників роботою на постійній основі, що передбачає працевлаштування на умовах трудового договору.
Укладати трудовий договір з нефіксованим робочим часом обов’язково в письмовій формі. У ньому сторони мають визначити:
- спосіб та мінімальний строк повідомлення працівника про початок виконання роботи, що має бути достатнім для своєчасного початку виконання працівником своїх обов’язків;
- спосіб та максимальний строк повідомлення від працівника про готовність почати роботу або про відмову від її виконання;
- інтервали, у які від працівника можуть вимагати працювати –– базові години та дні.
Заробітну плату виплачують працівникові за фактично відпрацьований час, а не у фіксованому розмірі, як за умовами звичайного трудового договору. Якщо працівник погоджується, щоб його залучали до роботи поза межами базових днів або годин, таку роботу оплачують у розмірі, що не менший, ніж передбачено умовами трудового договору. Якщо нормальна тривалість робочого часу –– 40 годин на тиждень –– буде перевищена, цей час оплачують за правилами оплати роботи в надурочний час. Також закон визначив мінімальну тривалість робочого часу працівника. Так, роботодавець не зобов’язаний забезпечити працівника відповідним обсягом роботи протягом календарного місяця, але має гарантувати працівнику, що він отримає заробітну плату за місяць щонайменше в мінімальному розмірі –– за 32 години роботи, навіть якщо обсягу роботи буде не достатньо.
Нова форма трудового договору пропонує нові можливості трудових відносин і для роботодавців, і для працівників. У випадках, коли робота мала непостійний, але періодичний характер, роботодавці звикли укладати з працівниками цивільно-правові договори або взагалі використовували найману працю без жодного документального оформлення, тобто грубо порушували трудове законодавство. Працівники ж не могли користуватися трудовими та соціальними правами, які гарантує працівнику трудовий договір.
За умови оформлення трудового договору з нефіксованим робочим часом працівник зможе користуватися трудовими та соціальними гарантіями, передбаченими КЗпП на рівні з працівниками, що оформлені за звичайними трудовими договорами. Адже виконання роботи на умовах нефіксованого робочого часу не передбачає жодних обмежень трудових прав працівників, визначених законодавством про працю.
Водночас завдяки оформленню трудових договорів з нефіксованим робочим часом з працівниками, яких залучають до роботи не на постійній основі, роботодавець не повинен гарантувати, що надаватиме таку роботу постійно та оплачуватиме її за фактично відпрацьований час. У такий спосіб він убезпечує себе від нарахування штрафів за використання найманої праці без належного оформлення.
Держпраці наголошує, що трудовий договір з нефіксованим робочим часом –– крок на шляху до легалізації трудових відносин та належного виконання законодавства про працю.
За матеріалами Східного міжрегіонального управління
Державної служби України з питань праці
