Судова палата у цивільних справах Верховного суду України 09.12.2015 розглянула справу № 6-2123цс15 за позовом звільненого працівника до підприємства щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З червня 2011 року позивач працював у відповідача на посаді заступника директора торговельного центру № 17. 23.05.2012 його було звільнено з роботи на підставі частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП) у зв’язку зі скороченням штату.
Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки на порушення вимог статті 49-2 КЗпП йому не було запропоновано іншу роботу, хоча вакантні посади у відповідача існували.
Апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходячи з того, що звільнення відбулося з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП (позивачу не були запропоновані всі наявні на підприємстві вакантні посади, які відповідали його освітньо-кваліфікаційному рівню, досвіду та стажу роботи) ухвалив рішення про поновлення позивача на роботі.
Висновок, зроблений судом у справі, яка переглядалася, щодо застосування статті 49-2 КЗпП повністю відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 01.04.2015 та від 01.07.2015.
Однак, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм частини другої статті 235 КЗпП, Верховний Суд України сформулював наступну правову позицію.
Вимушений прогул — це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнув 429 417 грн. 12 коп. за період з 23.05.2012 по 30.06.2015, тобто з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення.
Проте суд не врахував, що у згаданий період позивача було поновлено на посаді на виконання попереднього рішення Апеляційного суду Львівської області від 09.04.2014 у цій же справі, але пізніше у зв’язку зі скасуванням цього рішення судом касаційної інстанції, відповідач цей наказ скасував та провів розрахунок з позивачем, внаслідок якого в період роботи після поновлення позивач на виконання судового рішення отримав певні суми виплат.
Виплата середньомісячної заробітної плати виплачується поновленому працівнику саме за час (період) вимушеного прогулу. Отже, середньомісячна заробітна плата не може бути стягнута за період, коли працівник був тимчасово поновлений, працював на посаді та отримував заробітну плату згідно з умовами трудового договору.
Підготувала Ольга Савченко,
експерт Експертус Кадри
