Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП, підставою припинення трудового договору є угода сторін.
Угода сторін — це домовленість працівника з роботодавцем про терміни та умови звільнення з роботи.
Працівник подає відповідну заяву роботодавцю, а роботодавець при цьому не має заперечень, оскільки головною умовою звільнення з роботи за угодою сторін є домовленість між працівником і роботодавцем, яка зафіксована відповідною заявою.
Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі — Постанова ВСУ) у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами.
Трудовий договір може бути припинено в будь-який час після досягнення згоди щодо цього між працівником та роботодавцем. Дату припинення трудового договору на підставі п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП визначають сторони трудового договору за взаємною домовленістю.
Роботодавець може розірвати трудовий договір лише за законних підстав. Роботодавець не має права звільняти працівника за власним бажанням, якщо працівник про це не просив і не подавав про це заяви.
В обов’язковому порядку керівник видає наказ про звільнення працівника з обов’язковим ознайомленням працівника та видачею йому копії наказу про звільнення.
У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником (ч. 2 ст. 7 Закону № 2136).
За матеріалами Східного міжрегіонального управління Держпраці
