В ст. 25 та 26 Закону «Про відпустки» ( надалі – Закон) законодавчо визначено надання працівникам відпусток без збереження зарплати.
Так за вимогами статті 25 Закону певній категорії працівників, визначених в даній нормі, за їх бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати на термін, який не перевищуватиме кількість передбачених законодавством календарних днів. Наприклад: пенсіонерам за віком та особам з інвалідністю III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно ( п. 6 ч.1 ст. 25 Закону).
Якщо під час написання заяви на відпустку працівник вкаже термін надання такої відпустки – 15 календарних днів, то у даного працівника в подальшому, до закінчення календарного року, виникає право на отримання в черговий раз такої відпустки строком до 15 календарних днів.
Щодо надання працівникові відпустки без збереження зарплати за угодою сторін визначених ч.1 ст. 26 Закону, то така відпустка може надаватися працівникові за сімейними обставинами та з інших причин на термін обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом але не більше 15 календарних днів на рік.
Якщо при написанні заяви про надання відпустки без збереження зарплати працівник вказує кількість календарних днів, які менше ніж максимальна кількість, передбачена ч.1 ст. 26 Закону, то у працівника виникає право протягом календарного року отримати при необхідності відпустку без збереження заробітної плати на невикористану ним кількість передбачених законодавством календарних днів. При цьому також необхідно узгодити дане рішення працівника з власником або уповноваженим ним органом.
У разі встановлення Кабміном карантину відповідно до Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб" термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 статті 26 Закону). Тобто, він може бути більш ніж 15 календарних днів на рік.
За матеріалами ГУ Держпраці в Дніпропетровській області
