Кодекс законів про працю України (ч. 1 ст. 34) дає таке тлумачення простою:
Простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Простій під час воєнного стану
Для запровадження простою роботодавець повинен видати наказ. У документі слід зазначити:
- причину, на підставі якої оголошено простій;
- коло працівників, на яких поширюється режим простою;
- дату початку і дату закінчення простою (за можливості їх визначити) або ж подію, після якої простій буде завершено;
- інформацію щодо дозволу працівникам не виходити на роботу або ж про обов’язок бути присутніми на робочих місцях на час простою.
Зауважте: дія трудового договору з працівниками під час простою продовжується, але вимагати від них виконання трудових обов’язків не можна.
Водночас працівники мають право на одержання щонайменше двох третин тарифної ставки за час простою (якщо такий оголошено не з вини самого працівника).
Також, за згоди працівників, їх можна перевести на іншу роботу на тому ж або на іншому підприємстві в тій же місцевості (з урахуванням спеціальності і кваліфікації). При цьому термін такого переведення не має перевищувати одного місяця.
Точного переліку підстав для запровадження простою законодавство не наводить. Так, Держпраці називає такі можливі причини тимчасової зупинки роботи в умовах воєнного стану:
- знищення або пошкодження майна;
- енергетичні та логістичні ресурси (знищення важливих об’єктів інфраструктури);
- розташування підприємства на тимчасово окупованих територіях або на територіях де ведуться бойові дії;
- неможливість організації дистанційної роботи для робітників тощо.
За інформацією Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці
