Конструкція статті 38 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232) час від часу змушує сумніватися працівників кадрових служб щодо наявності обов’язку роботодавця сповіщати призовників і військовозобов’язаних про їх виклик до військових комісаріатів.
Розставимо крапки над «і»...
Наказ Міноборони України «Про затвердження Інструкції з організації ведення військового обліку військовозобов’язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах» від 15.12.2010 № 660 (далі — Інструкція № 660) покладає на органи місцевого самоврядування, роботодавців, незалежно від підпорядкування і форм власності обов’язок оповіщення на вимогу військових комісаріатів військовозобов’язаних та призовників про їх виклик до військового комісаріату і забезпечення їх своєчасного прибуття за цим викликом (пп. 2.2, 3.4 Інструкції № 660). Це загальне правило, яке поширюється на всіх роботодавців.
Частина 1 статті 38 Закону № 2232 — спеціальна норма, якою врегулювано тільки випадки, коли в адміністративно-територіальних одиницях немає військових комісаріатів.
Вручати повістки має:
- особа, яку призначено відповідальною за ведення військового обліку або до посадової інструкції якої внесено обов’язки з ведення персонального обліку військовозобов’язаних і призовників,
або
- роботодавець, якщо такі обов’язки не було покладено на іншу посадову особу.
Незабезпечення роботодавцем на вимогу військових комісаріатів сповіщення військовозобов’язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати або перешкода зазначених посадових осіб своєчасній явці громадян на збірні пункти чи призовні дільниці є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 211-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
