Зокрема, стаття 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (надалі — Закон № 504) розкриває порядок компенсації за невикористані дні додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Згідно з цим положенням у разі звільнення працівникові виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Варто наголосити на тому, що у випадку, коли працівник не скористався додатковою відпусткою на дітей за минулі роки, ці дні також у обов’язковому порядку підлягають компенсації у випадку звільнення.
Жодної заяви про своє бажання отримати грошову компенсацію за відпустку працівнику писати не потрібно, як і вказувати про це в заяві про звільнення.
Роботодавець сам визначає, чи є у працівника невикористані відпустки, і обчислює розмір компенсації.
На підставі заяви про звільнення роботодавець видає наказ про звільнення працівника, в якому обов’язково має бути відмічена компенсація за невикористані дні відпустки, у тому числі і додаткова відпустка на дітей, якщо, звісно, працівник мав на неї право.
Відповідальність за невиплату компенсації додаткової відпустки
Незважаючи на чітку позицію законодавців стосовно обов’язку роботодавця виплатити у випадку звільнення працівника грошову компенсацію за невикористану відпустку, роботодавці нерідко порушують ці вимоги.
Порушення тягнуть за собою відповідальність, у тому числі і грошову. Зокрема, за статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (до 100 нмдг, 1700 грн.) і за статтею 265 КЗпП (у розмірі однієї мінімальної зарплати). У першому випадку рішення щодо розміру адміністративного штрафу і «хто винен» прийматиме суд, а другому — посадова особа Держпраці, а штраф сплачуватиметься з прибутку.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
