Державна інспекція України з питань праці (нині це — Державна служба України з питань праці) в листі від 30.04.2015 № 32-21/01-472 виклала своє розуміння дій роботодавців на виконання статті 168 КЗпП.
Утім, маємо певні колізії. Позаяк певні документи є дещо застарілими, в них ідеться, що температура та сила вітру, за яких надаються перерви для обігрівання, визначаються виконкомами місцевих рад (пункт 2 постанови Наркомпраці СРСР «Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року» від 11.12.1929 (є чинними на підставі постанови ВР України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991 № 1545-XII). Проте Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР таких повноважень виконавчим органам місцевих рад не надає, а отже, саме роботодавець мусить визначати як кількість, так і тривалість спеціальних перерв, щоправда, узгоджуючи це питання з профспілкою (уповноваженою найманими працівниками особою з питань охорони праці) суб’єкта господарювання.
Тому найважливішим документом, в якому будуть передбачені:
- перелік погодних умов, коли потрібні перерви для обігріву й відпочинку,
- тривалість і кількість перерв,
- категорії працівників, що мають на них право,
є колективний (трудовий) договір. Слушно за умови роботи при морозі на вулиці складати графіки проведення робіт.
Зокрема, для тих, хто виконує роботу на вулиці, згідно з пунктом 6.2.10 ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці та промислова безпека у будівництві. Основні положення», мають бути інвентарні приміщення для захисту від опадів та обігріву, максимальна відстань до яких не має перевищувати 50 м.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
