При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 (за угодою сторін) КЗпП договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9).
Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП не допускається звільнення з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності працівника (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Проте у випадку звільнення за угодою сторін така норма не підлягає застосуванню, оскільки звільнення за угодою сторін, передбачене пунктом 1 статті 36 КЗпП, не є розірванням трудового договору з ініціативи роботодавця.
У разі звільнення за угодою сторін відкликати заяву про звільнення (на відміну від звільнення за власним бажанням) або змінити дату звільнення в односторонньому порядку працівник не має права, оскільки законодавством це не передбачено.
На підставі частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.
Кількість листків непрацездатності, які підлягатимуть оплаті, має визначатися за принципом, що вони видані за одним страховим випадком, який настав у період роботи.
Ураховуючи зазначене, можна дійти висновку, що роботодавець має звільнити працівника згідно з поданою раніше заявою за угодою сторін, а листок непрацездатності оплатити у встановленому порядку.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
