Рівність без рівності: коли однакові для всіх умови насправді є дискримінацією?

Українське законодавство (і, насамперед, Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні») забороняє будь-які вияви дискримінації (та підбурювання до неї) через стереотипи та упередження в освіті, працевлаштуванні, доступі до медичних послуг, транспорту, житла, культурних і спортивних закладів.

Дискримінація на робочому місці та як їй запобігти

Ратифікована Україною Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю дає таке визначення:

Дискримінація осіб з інвалідністю — це будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження, що ґрунтується на інвалідності. Метою або результатом таких дій є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини та основоположних свобод у будь-якій сфері життя.

Водночас у Державній службі з питань праці нагадали роботодавцям, що дискримінація може бути не лише прямою (коли до особи з інвалідністю ставляться менш прихильно, ніж до інших — наприклад, відмовляють у роботі через наявність інвалідності попри необхідні навички та кваліфікацію).

Розбираємось у темі:

• Трудові відносини з особами з інвалідністю

Так, як дискримінацію розцінюють відмова в розумному пристосуванні (відмова вносити необхідні та доречні зміни, які не стануть надмірним тягарем, але забезпечать особі з інвалідністю можливість реалізувати свої права та свободи нарівні з іншими — встановлення пандусів або надання матеріалів шрифтом Брайля чи в аудіо-версії).

Крім того, дискримінація може бути непрямою. Це ситуації, коли однакові для всіх нейтральні правила або політики на практиці негативно впливають на осіб з інвалідністю (вимога підніматися сходами для доступу до будівлі тощо).

За інформацією Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці