Особа з інвалідністю — особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Працівникам з інвалідністю на державному рівні закріплені пільги та гарантії, які стосуються прийняття на роботу, особливостей використання робочого часу, надання відпустки такій категорії працівників, а також звільнення інвалідів.
Відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров’я інваліда перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів (ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII).
Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт та у нічний час в мирний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 55 , 63 , 172 КЗпП).
У період дії воєнного стану не залучаються до роботи в нічний час без їх згоди особи з інвалідністю, яким за медичними рекомендаціями протипоказана така робота (ч. 1 ст. 8 Закону № 2136).
На прохання працівника з інвалідністю роботодавець повинен встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП).
Пільги щодо надання відпусток
Працівникам з інвалідністю I і II груп надають щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів, а прцівникам з інвалідністю III групи — 26 календарних днів (ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР; далі — Закон про відпустки).
Працівникам з інвалідністю у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи за їх бажанням надають щорічні відпустки повної тривалості (п. 2 ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки).
Працівникам з інвалідністю надають щорічні відпустки у зручний для них час (п. 2 ч. 13 ст. 10 Закону про відпустки).
Працівникам з інвалідністю за їх бажанням надають в обов’язковому порядку відпустку без збереження заробітної плати: інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно, інвалідам І та ІІ груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно (п. 6, 7 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки).
При звільненні за власним бажанням у зв’язку з виходом пенсію по інвалідності роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (ч. 1 ст. 38 КЗпП). При звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, у зв’язку з виходом на пенсію (у т. ч. по інвалідності), за пунктом 2 статті 40 КЗпП, відрахування за використану наперед відпустку не провадять (п. 2 ч. 2 ст. 127 КЗпП).
Строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором (ст. 39 КЗпП).
Особи з інвалідністю внаслідок війни та прирівняні до них особи мають переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування в разі ліквідації підприємства, установи, організації (п. 5 ст. 42 КЗпП).
Звільнення особи з інвалідністю за ініціативою адміністрації з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров’я працівника перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів (ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII). На практиці трудовий договір у цьому разі розривають на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП.
