У листі від 25.12.2013 № 564/13/116-13 Мінсоцполітики зазначає, що для того, аби робота вважалася сумісництвом, необхідні дві умови: укладений трудовий договір на виконання регулярної роботи за сумісництвом та виконання цієї роботи у вільний від основної роботи час, а також попереджає, що відсутність посадових інструкцій на посади, що передбачені у штатному розписі, є адміністративним правопорушенням.
Міністерство соціальної політики України оприлюднило лист від 25.12.2013 № 564/13/116-13, у якому дає роз’яснення щодо виконання роботи за сумісництвом і, зокрема, наголошує, що конкретний перелік посадових обов’язків визначається посадовими інструкціями працівників усіх категорій, які розробляють і затверджують на основі типової кваліфікаційної характеристики роботодавці, ураховуючи конкретні завдання та обов’язки, функції, права, відповідальність працівників різних груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації.
Відповідно до Загальних положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, що містяться у Випуску 1, посадові інструкції складаються для працівників усіх посад, що передбачені в штатному розписі. Виняток можуть становити окремі керівники, правове положення яких визначено в Статуті (положенні) підприємства, установи, організації або відповідного підрозділу, де зазначено основні завдання, обов’язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій.
Відсутність посадових інструкцій на посади, що передбачаються у штатному розписі, слід вважати порушенням вимог законодавства про працю, за яке роботодавець може нести адміністративну відповідальність згідно з частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з пунктом 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.1993 № 43, сумісництво — це виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж чи на іншому підприємстві, установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Отже, для того, щоб робота вважалася сумісництвом, необхідно мати дві умови: укладений трудовий договір на виконання регулярної роботи за сумісництвом та виконання цієї роботи у вільний від основної роботи час.
В Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58, передбачено, що на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Робота за сумісництвом, яка оформлена в установленому порядку, у трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом.
Крім того, у частині другій статті 24 КЗпП визначено, що при укладанні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
