Підпишіться на Держпраці в листі від 20.05.2016 № 5602/4/4.6-ДП-16 нагадала, що у розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці не менше ніж половину тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад (Порядки застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затверджені наказом Мінсоцполітики від 30.01.1998 № 16).
Типове положення щодо оцінки умов праці на робочих місцях та порядку застосування галузевих переліків робіт, на яких можуть встановлюватися доплати робітникам за умови праці, затверджене постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 03.30.1986 № 387/22-78 (далі — Типове положення № 387).
Відповідно до Типового положення № 387 розрахунок розмірів доплат за умови праці здійснюється на робочих місцях залежно від фактичного стану умов праці, зокрема від ступеня шкідливості чинників виробничого середовища і важкості робіт, встановлених за показниками Гігієнічної класифікації умов праці.
Тому конкретні розміри доплат визначаються на підставі атестації робочих місць та оцінки умов праці на них відповідно до Типового положення № 387.
Держпраці зауважила, що відсоток зайнятості у несприятливих умовах враховується при розрахунку доплати до тарифних ставок чи посадових окладів. Доплата працівнику надається навіть за умови зайнятості у відповідних умовах менше ніж 50% робочої зміни.
Отже, визначити фактичну тривалість робочого часу у шкідливих умовах праці для встановлення права працівника на додаткову відпустку, а також ступені шкідливості виробничих чинників і трудового процесу для здійснення доплат за умови праці неможливо без проведення атестації робочих місць на підприємстві.
Держпраці наголосила, що непроведення атестації робочих місць є порушенням законодавства про працю, у т. ч. постанови КМУ від 01.08.1992 № 442, і тягне за собою відповідальність, передбачену частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
