Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.91 р. № 875-XII (далі – Закон №875), особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.05 р. № 2961-IV (далі – Закон № 2961) інвалідність і ступінь утрати здоров’я повнолітніх хворих установлює медико-соціальна експертна комісія (далі – МСЕК) за результатами відповідної експертизи. Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров’я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Відповідно до пункту 24 Постанови КМУ «Питання медико-соціальної експертизи» від 03.12.2009 року №1317, комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації. Тобто, документом, що підтверджує інвалідність та містить висновок щодо умов і характеру роботи, є довідка до акту огляду МСЕК, яку видають за формою, затвердженою наказом МОЗ від 30.07.12 р. № 577.
Після встановлення інвалідності працівник має повідомити роботодавця про даний факт, та надати йому копію довідки до акта огляду МСЕК та індивідуальну програму реабілітації. При отриманні копій вищезазначених документів роботодавець повинен проаналізувати рекомендації МСЕК, а саме:
- наведені висновки про умови та характер праці у довідці до акту огляду МСЕК (форма №157-1/о пункт 12), або
- висновки про умови та характер праці у повідомленні установи про результати огляду МСЕК (форма №162/о пункт 10).
- індивідуальну програму реабілітації, оскільки ч.2 ст.5 Закону №875 визначає, що індивідуальна програма реабілітації є обов’язковою для виконання державними органами, підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями, а ч. 1 ст. 17 того ж Закону, гарантує інвалідам право працювати саме з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.
Слід зазначити, що висновки МСЕК про умови і характер праці інвалідів є обов’язковими для роботодавців, тому, роботодавець повинен створити інвалідам умови праці з урахуванням рекомендацій МСЕК згідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року №2694-ХІІ.
У випадку, якщо у довідці до акту огляду МСЕК у пункті 12 «висновок про умови та характер праці» вказано, що інвалід може працювати в «особливих умовах праці» без конкретизації таких умов, або коли у названому розділі взагалі нічого не зазначено, або якщо відсутня індивідуальна реабілітаційна програма інваліда, роботодавець має право звернутися за роз’ясненнями до МСЕК, яка установила інвалідність та винесла (не винесла) такі трудові рекомендації. Тоді комісія повинна надати більш конкретні рекомендації щодо умов роботи працівника-інваліда, або ж підтвердити, що він дійсно не може виконувати покладені на нього трудові обов’язки внаслідок стану здоров’я.
Звертаючись до МСЕК з проханням надати висновок щодо відповідності чи невідповідності стану здоров’я працівника, якому встановлено групу інвалідності, займаній посаді чи виконуваній роботі, потрібно детально описати умови праці, в яких працює даний працівник, варто пам’ятати, що на стан здоров’я працівника прямо чи опосередковано можуть впливати різні умови праці, зокрема:
- температура та вологість повітря,
- фізичні навантаження,
- характер рухів чи робочих поз працівника,
- наявність у робочій зоні працівника шкідливих речовин,
- інших небезпечних факторів, вібрації, шуму, випромінювань тощо.
Якщо у довідці до акта огляду МСЕК (висновку, програмі реабілітації) зазначено певні обмеження щодо умов та характеру праці, роботодавець зобов’язаний запропонувати працівникові іншу вакантну посаду чи легшу роботу, яка б відповідала висновкам, зазначеним у названих вище документах.
Якщо ухвалено рішення про переведення працівника на іншу роботу, слід ураховувати вимоги ч. 2 ст. 170 КЗпП. Зокрем, відповідно до ч. 2 ст. 170 КЗпП при переведенні за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів від дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижче оплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
Дане роз’яснення носить інформаційний характер та не встановлює правових норм.
За матеріалами Управління Держпраці у Рівненській області.
Курс допоможе підготуватися до роботи з Реєстром лікарняних. Правильно табелювати працівника, якому відкрили е-лікарняний. На Гарячій лінії швидко знайти відповідь на термінове запитання
