Дистанційна робота під час воєнного стану
Державна служба україни з питань праці пояснила, як дистанційна робота регулюється законодавством. Почнемо з визначень:
Дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (а. 1 ст. 60-2 Кодексу законів про працю України).
КЗпП передбачає, що порядок і строки забезпечення працівників, які виконують роботу дистанційно, необхідними засобами, порядок і строки подання ними звітів про виконану роботу, розмір, порядок і строки виплати компенсації за використання власного обладнання тощо визначаються трудовим договором про дистанційну роботу (а. 7 ст. 60-2 КЗпП). Щоправда, під час загрози поширення епідемії, необхідності самоізоляції працівника або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації дистанційна робота може запроваджуватися наказом роботодавця без обов’язкового укладення письмового трудового договору.
Тобто дистанційна робота виконується за погодженням між працівником і роботодавцем. Впроваджувати її в односторонньому порядку не можна.
Зауважимо, роботодавець та працівник можуть домовитися про поєднання роботи на робочому місці та у дистанційному форматі. Таку змогу надає а. 6 ст. 60-2 КЗпП. Особливості поєднання таких видів зайнятості слід прописати у трудовому договорі.
За матеріалами Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці
