Підпишіться на 
Календар кадровика СЕРПЕНЬ 2023
Кодекс законів про працю України вирізняє три види робочого часу:
- нормальної тривалості;
- скорочений;
- неповний.
При цьому важливо розрізняти неповний та скорочений робочий час, коли робота, передбачена посадовими обов’язками, зменшується на певну кількість годин. При скороченому робочому часі працівник, попри зменшення годин, зберігає право на оплату праці в повному розмірі.
Законодавство передбачає, що скорочений робочий час встановлюють для:
- неповнолітніх працівників:
- 36 годин на тиждень — для осіб віком 16-18 років;
- 24 години на тиждень — для осіб віком 15-16 років (учнів віком 14-15 років на час канікул);
- працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці — 36 годин на тиждень.
Також законодавство встановлює скорочену тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (наприклад, для учителів та лікарів).
Водночас КЗпП дозволяє встановлювати додаткові трудові й соціально-побутові пільги для працівників (у порівнянні з законодавством). Це стосується і додаткових відпусток, і скорочення робочого дня. Тож за рахунок власних коштів підприємств можна встановити скорочену тривалість робочого часу, наприклад, для:
- працівників, які мають дітей віком до 14 років або дитину з інвалідністю;
- одиноких матерів та батьків.
Такі додаткові гарантії й пільги можна встановити як на час воєнного стану, так і безстроково. Умови встановлюють у колективному чи трудовому договорі.
Для скорочення робочого часу роботодавцеві потрібно:
- видати наказ;
- винести зміни й доповнення до чинних трудових договорів;
- ініціювати проведення колективних переговорів, укласти новий чи винести зміни до чинного колективного договору.
За матеріалами Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці
