Відповідь
Неповний робочий час за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом (ст. 56 КЗпП).
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом:
- зменшення тривалості щоденної роботи (наприклад, по 4 години щодня);
- зменшення кількості днів роботи протягом тижня (наприклад, 3 дні по 8 годин);
- одночасного зменшення кількості годин роботи упродовж дня і кількості робочих днів протягом тижня (наприклад, 2 дні на тиждень по 5 годин).
Ініціювати встановлення неповного робочого часу може як працівник, так і власник або уповноважений ним орган. Якщо бажання працювати у режимі неповного робочого часу виявив працівник, який вже працює в організації, то він повинен написати заяву, в якій слід зазначити, який саме режим роботи його влаштовує та підставу для зміни режиму роботи (на час проходження переддипломної практики). Остаточно це питання вирішує роботодавець, рішення якого оформлюється відповідним наказом. Оплата праці буде проводитися пропорційно відпрацьованому часу.
Працівник просить встановити йому неповний робочий день. У такому випадку він пише заяву.
Неповний робочий час — це один із видів тривалості робочого часу, передбачений законодавством. Установити його можна як під час прийняття на роботу, так і згодом. Які алгоритми запровадження неповного часу з ініціативи працівника та роботодавця? Як встановити на неповний робочий час в умовах воєнного стану?
Підприємство самостійно визначає, який графік роботи працівників діє у його межах. Як скласти графік роботи працівників таким чином, щоб він відповідав нормам закону та влаштовував усі сторони трудових відносин, — читайте у статті
Робочий час — це період в часі, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати трудові обов’язки. Детально про поняття робочого часу та його види — у статті.
На прохання працівника встановити йому неповний робочий час — остаточне рішення за роботодавцем. У разі задоволення прохання — видається наказ про встановлення неповного робочого часу працівнику
