Зменшити тривалість перерви можна, але при цьому слід врахувати певні чинники. Працівник не має права вимагати від роботодавця скорочення тривалості перерви або перенесення її у часі. Проте, працівник може звернутися до роботодавця з проханням щодо встановлення для нього індивідуального графіка роботи.
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст. 66 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП).
Статтею 66 КЗпП визначено лише максимальну тривалість перерви — дві години. А мінімальну тривалість обідньої перерви КЗпП не передбачає.
При визначенні тривалості обідньої перерви, яка буде встановлюватися на підприємстві, в установі, організації (далі — організація), роботодавець насамперед ураховує інтереси виробництва, а саме: технологічні та організаційні процеси, розклад роботи організації та її окремих структурних підрозділів, напрямки та інтенсивність внутрішніх і зовнішніх інформаційних потоків. Безумовно, при цьому слід пам’ятати, що найголовнішим «інтересом» виробництва є працівник — рушій та виконавець усіх процесів, і визначаючи тривалість перерви, cлід виходити з фізіологічних можливостей людського організму до відновлення здатності працювати у тих чи інших умовах.
Режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку в організаціях визначають роботодавець і первинна профспілкова організація (далі — профспілкова організація), а у разі відсутності профспілкової організації — представники, вільно обрані на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів. Домовленості сторін соціального діалогу закріплюють у колективному договорі (відповідно до частини другої ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 № 3356-ХІІ (далі — Закон про колективні договори) та частини другої ст. 13 КЗпП).
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників організації незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов’язковими як для роботодавця, так і для працівників організації (частина перша ст. 9 Закону про колективні договори; ст. 18 КЗпП ).
Частина друга статті 66 КЗпП визначає, що час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку (ПВТР). Згідно зі статтею 139 КЗпП працівники зобов’язані дотримуватись трудової дисципліни.
Отже, кожний працівник організації зобов’язаний виконувати умови колективного договору щодо тривалості перерви та норми ПВТР щодо часу початку/закінчення перерви і не має права вимагати від роботодавця скорочення перерви та перенесення її у часі. Проте, працівник може звернутися до роботодавця з проханням щодо встановлення для нього індивідуального графіка роботи.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
