Товариство з обмеженою відповідальністю не провадить діяльність. Серед працівників — тільки директор, який не є засновником. Директор не отримує заробітну плату. Хто в такому випадку нестиме відповідальність та в яких розмірах?
Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) зобов’язаний виплачувати заробітну плату працівнику, з яким уклав трудовий договір (ст. 21 Кодексу законів про працю України, КЗпП). Обов’язку виплачувати заробітну плату не позбавляє й ситуація, коли підприємство не провадить діяльності.
З погляду трудового права, директор є не лише керівником підприємства, а й працівником, з яким укладено трудовий договір. Тому безоплатна робота директора, навіть за його згоди, є порушенням законодавства про працю і кваліфікується як недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.
За таке порушення передбачено відповідальність і для винних посадових осіб, і для підприємства загалом — як для юридичної особи.
Посадова особа, винна у вчиненні правопорушення, в нашому випадку — сам директор.
На перший погляд, ситуація — доволі дивна. Директор не отримував заробітної плати, працював, не покладаючи рук, натомість буде покараний за альтруїзм. Однак кожна медаль має зворотний бік. Директор як посадова особа не дотримав норм законодавства щодо самого себе, але штрафні санкції за це загрожують підприємству як юридичній особі, чого її керманич не мав допустити.
Адміністративна відповідальність
Розмір та підстави адміністративної відповідальності визначаємо у цьому разі за частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП).
Розмір штрафу становитиме від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510-1700 грн) (ч. 1 ст. 41 КпАП).
Чи увільнить від адміністративної відповідальності самостійне усунення порушення?
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною 1 статті 41 КпАП, розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (ст. 221 КпАП). Стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — не пізніш як через три місяці з дня його виявлення (ч. 2 ст. 38 КпАП).
Невиплата заробітної плати є триваючим правопорушенням, що припиняється з дня, коли працівнику почали нараховувати й виплачувати заробітну плату. З цього ж дня розпочинається й відлік строку накладення адміністративного стягнення.
До відома!
Триваючими вважаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов’язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов’язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином (лист Мін’юсту від 02.08.2013 № 6802-0-4-13/11).
Приклад
У зв’язку з тим що підприємство не провадить діяльності, директору не нараховують зарплату. Дізнавшись, що це кваліфікується як порушення, його усунули: з 01.12.2016 заробітну плату директору виплачують у повному обсязі. Строк притягнення до адміністративної відповідальності становить 3 місяці з дня усунення порушення. З 01.03.2017 притягнути до відповідальності посадову особу, винну у вчинені порушення, неможливо.
Відповідальність підприємства як юридичної особи
За недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці підприємству доведеться сплатити штраф у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗП).
У нашому випадку працівник один — директор, тож розмір штрафних санкцій становитиме 32 тис. грн.
Законодавство не встановлює строків давності для застосування штрафних санкцій за статтею 265 КЗпП. Роботодавець відповідатиме за порушення, вчинені як нещодавно, так і кілька років тому.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
