Порядок притягнення працівника до матеріальної відповідальності
Матеріальна відповідальність працівника — це вид відповідальності, який полягає в обов’язку працівника відшкодувати збитки, заподіяні підприємству, на якому він працює, внаслідок невиконання чи неналежного виконання без поважних причин, трудових обов’язків в установленому законом порядку і розмірах.
Основні положення щодо матеріальної відповідальності працівників закріплено у главі IX Кодексу законів про працю України (КЗпП).
Кодексом законів про працю України передбачені такі види матеріальної відповідальності:
- Загальна матеріальна відповідальність працівників – ч. 1 ст. 130 КЗпП;
- Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток, що покладається на посадових осіб – ч. 4 ст. 130 КЗпП;
- Обмежена матеріальна відповідальність працівників – ст. 133 КЗпП;
- Повна матеріальна відповідальність працівників – ст. 134 КЗпП;
- Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників – ст. 1352 КЗпП.
Відповідно до статті 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну ними підприємству порушенням покладених на них трудових обов’язків.
Тобто, роботодавець може притягти працівника до матеріальної відповідальності, якщо мають місце такі юридичні факти:
- порушення працівником трудових обов’язків;
- відповідальність тільки за пряму шкоду в межах і порядку, передбачених законодавством;
- за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації протиправними діями (або бездіяльністю) працівника.
Якщо відсутній хоча б один з перелічених вищезазначених факторів, притягнути працівника до матеріальної відповідальності — неможливо. Доказ наявності зазначених юридичних фактів покладається на роботодавця (ст.138 КЗпП).
Якщо роботодавець довів факти, то працівник, з вини якого підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків заподіяно шкоду, несе матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ст.132 КЗпП).
Одночасно Держпраці наголошує, що на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності (ч. 4 ст. 130 КЗпП).
За інформацією Держпраці