Таку правову позицію висловив Верховний суд у постанові від 12.08.2020 у справі № 306/1325/18 (адміністративне провадження № 61-21256св19).
У позові про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та моральної шкоди позивач вказав, що після його поновлення на роботі відповідач незаконно утримав із заробітної плати вихідну допомогу, виплачену під час попереднього звільнення.
Верховний Суд проаналізував матеріали справи та зазначив, що не підлягають поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Підстава — частини 1, 2 статті 1215 ЦК.
В який строк видати наказ про поновлення на роботі
У своєму рішенні Верховний Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18). Означена постанова згадує статтю 1215 ЦК — загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Законодавець передбачив два винятки із цього правила:
- виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату;
- недобросовісність набувача такої виплати.
При цьому, правильність розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування, що мали місце рахункова помилка та недобросовісність набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
У справі, що розглядав Верховий Суд, доказів про набуття відповідачем певної суми у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.
Сам факт оскарження відповідачем у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.
Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що:
1) виплата вихідної допомоги була проведена позивачем добровільно, на законних підставах, за відсутності рахункової помилки з його боку;
2) недобросовісність з боку відповідача не встановлена.
Суди вважали, що передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів на підставі вимог статті 1212 ЦК України відсутні.
Верховний Суд погодився з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, попри те, що після поновлення працівника на роботі підстава для виплати вихідної допомоги відпала (наказ, на підставі якого було здійснено виплату вихідної допомоги, скасований рішенням суду), в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають.
Олена Петровська
за матеріалами Єдиного державного реєстру судових рішень
