Щорічні основні відпустки понад 24 дні під час воєнного стану: коли правомірно

Протягом воєнного стану державні гарантії реалізації працівниками права на відпустки в умовах воєнного стану (тривалість і порядок їх надання) регламентують такі законодавчі акти:

• Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі — Закон №2136);
• Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки);
• Кодекс Законів про працю України (далі — КЗпП).

Протягом воєнного стану в Україні діють обмеження та особливості організації трудових відносин, визначені Законом № 2136.

Робота відділу кадрів під час воєнного стану

Щоб ви швидко адаптувалися до законодавчих змін в реаліях війни, ми розробили для експрес-програму, за допомогою якої ви навчитеся правильнок документувати призупинення трудових відносин, ознайомлювати з наказами по вайберу, оформляти відсутність мобілізованих та волонтерів. Пам’ятайте, що після перемоги Держпраці буде дивитися кадрові документи під мікроскопом.

РОЗКРИТИ ПЛАН НАВЧАННЯ

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом (ч. 3, ст. 1 Закону № 2136).

Східне міжрегіональне управління Держпраці вважає, що відповідно до ч. 1 статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні, що певною мірою кореспондує із нормами ст. 6 Закону про відпустки, ст. 75 КЗпП, які встановлюють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.

Тобто максимальна тривалість відпустки, на яку працівник має право в період дії воєнного стану — 24 дні.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більш як 24 календарних дні, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану.

Протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 дні, коли більша тривалість відпустки передбачена законодавством, колективним і трудовим договором.

Відпустки в умовах воєнного стану: як надавати

Водночас, на думку Держпраці, Закон № 2136 не призупиняє та не скасовує статті 9-1 КЗпП, а самі норми цієї статті не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Стаття 9-1 КЗпП визначає: підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Таким чином, з урахуванням особливостей організації праці та умов господарської діяльності в межах своїх повноважень, за рахунок власних коштів роботодавець має право надати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю більше ніж 24 дні. Зверніть увагу, що надання відпустки понад 24 дні в період дії воєнного стану є правом, а не обов’язком роботодавця.

Держпраці наголошує!

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Зазначена правова норма статті 141 КЗпП не є декларативною і повинна виконуватись, зокрема і у разі прийняття рішення роботодавцем про надання працівникам додаткових порівняно із законодавством трудових пільг, аби надання таких пільг не мало негативних наслідків для господарської діяльності і надалі для самих працівників.

Рішення про надання додаткових порівняно із законодавством трудових пільг мають приймати органи управління підприємства, установи, організації відповідно до їх повноважень.