Відпустка без збереження заробітної плати для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) або працівників, які перебувають за межами країни, — це новий вид відпуски. Особливості її надання визначає не Закон України «Про відпустки», а ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX (далі — Закон № 2136-IX).
УВАГА! Закон України «Про відпустки» не поширюється на такий вид відпустки.
Комікс про відпустку без збереження заробітної плати
Відпустку без збереження заробітної плати може отримати працівник, який:
- виїхав за межі території України;
- набув статусу ВПО.
Для надання такої відпустки потрібно отримати від працівника підтвердні документи.
Роботодавець не може відмовити в наданні такої відпустки, а повинен надати її в обов’язковому порядку. Підставою для надання є заява працівника (ч. 4 ст. 12 Закону № 2136-IX).
Тривалість відпустки — максимум 90 календарних днів. Працівник самостійно визначає та вказує в заяві бажану тривалість відпустки.
Відпустку без збереження заробітної плати працівник може взяти кілька разів, але загальна її тривалість не може перевищувати 90 днів упродовж воєнного стану.
Час перебування у відпустці без збереження заробітної плати не зараховують до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Щодо страхового стажу працює таке саме правило, як і з іншими видами неоплачуваних відпусток: стажу немає, якщо не сплачується ЄСВ.
Роботодавець має право надавати таку відпустку не раніше ніж 19.07.2022, коли набула чинності нова норма — частина 4 статті 12 Закону № 2136-IX.
Достроково припинити відпустку можна за бажанням працівника чи за умов, якщо до завершення 90 календарних днів або періоду, на який працівник взяв відпустку, не діятиме воєнний стан або працівник повернеться додому. В останньому випадку вже не виконуватиметься умова про виїзд за кордон або в межах України він втратить статус ВПО.
Під час перебування в такій відпустці працівник може звільнитися.
За матеріалами Управління Держпраці у Сумській області
Відповідь залежить від підстави звільнення та бажання працівника
Сучасне суспільство поступово відходить від стереотипу, що догляд за дитиною – виключно жіноча справа. Все більше татусів хочуть брати активну участь у вихованні своїх малюків із перших днів життя. Тому питання про право чоловіка на «декрет» стає дедалі актуальнішим. Права чоловіків на «декретну» відпустку — гарантія соціальної та гендерної рівності, а декретні для чоловіків – звичне явище, що не викликає зайвої уваги ні роботодавців, ні працівників.
Майже всі офісні працівники, так звані «білі комірці», працюють із комп’ютером. Як визначити, кому з працівників і якої тривалості слід надавати щорічну додаткову відпустку за роботу на комп’ютері? Чи потрібно проводити атестацію робочих місць за умовами праці? Як вести облік часу, відпрацьованого на комп’ютері? Чи обов’язково, взагалі, надавати працівникам таку відпустку?
«Як написати заяву на відпустку», — слова, які кадровик чує при оформленні щорічної основної відпустки, відпустки при народженні, для догляду за дитиною, за власний рахунок тощо. Щоб зекономити ваш час, ми зібрали зразки заяв на відпуску 2025 в одній статті. Користуйтесь та поповнюйте скарбничку бланків кадровика.
Надання відпустки оформлюють наказом.
Наказ про відпустку може бути оформлений за типовою формою № П-3 або за формою, відмінною від типової. Умова — збереження усіх основних показників, передбачених типовою формою, та дотримання вимог щодо оформлення організаційно-розпорядчих документів, визначених Національним стандартом України ДСТУ 4163:2020. У матеріалі актуальні зразки наказів про відпустку
Повернення на роботу після «декретної» відпустки — це етап, до якого варто підготуватись заздалегідь, як працівнику, так і роботодавцю. Вихід з декретної відпустки основного працівника може відбуватись за двома сценаріями: достроковий вихід з відпустки по догляду за дитиною до 3 років або ж вихід на роботу після відпустки по догляду за дитиною (по її завершенню). Усе про вихід на роботу під час «декретної» відпустки та переривання відпустки по догляду за дитиною до трьох років — у статті
