Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 № 3721-XII (далі — Закон № 3721) передбачено соціальні гарантії для пенсіонерів.
За цим законом, громадяни похилого мають право працювати нарівні з іншими громадянами. А відмовляти у прийнятті на роботу або звільняти з ініціативи роботодавця через досягнення працівником пенсійного віку — заборонено.
Громадянами похилого віку вважаються:
- чоловіки і жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV;
- особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більше півтора року (ст. 10 Закону № 3721).
Водночас Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-XII (далі — Закон № 875) визначено рівність інвалідів з іншими громадянами у різних сферах соціального життя. До того ж, для підприємств установлено норматив робочих місць для інвалідів — 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця (ч. 1 ст. 19 Закону № 875). Тому роботодавець повинен створювати робочі місця для інвалідів та працевлаштовувати їх.
У разі, якщо скорочено чисельність чи штат працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, то переважно залишають на роботі працівників з вищою кваліфікацією і продуктивністю праці (ч. 1 ст. 42 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП).
Працівника-пенсіонера, якому встановлено інвалідність, можна звільняти у зв’язку зі скороченням чисельності або штату, дотримавши норм законодавства. Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 визначено, що при розгляді трудових спорів, пов’язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, з’ясовується:
- чи дійсно було скорочення чисельності або штату працівників;
- чи додержано роботодавцем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника;
- які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, а також щодо відмови працівника від переведення на іншу роботу;
- чи мав роботодавець можливість перевести працівника (за його згодою) на іншу роботу в тій самій організації;
- чи попереджували працівника про наступне вивільнення за два місяці;
- чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.
Також пенсіонери можуть мати додаткові пільги згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV (далі — Закон № 2195): громадяни, яким на час закінчення Другої світової війни (02.09.1945) було менше 18 років, отримали статус дітей війни і відповідні соціальні гарантії. Пенсіонери, які одночасно є дітьми війни, мають право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників (ст. 5 Закону № 2195).
Звільнення інваліда за ініціативою адміністрації з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров’я інваліда перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів (ч. 3 ст. 17 Закону № 875). Трудовий договір у цьому разі розривають на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП.
Отже, дотримавши зазначених норм законодавства, звільнити працівника-пенсіонера, якому встановлено інвалідність, у зв’язку із скороченням чисельності або штату, може бути правомірним.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
