Право на працю передбачає не лише можливість реалізовувати свої професійні здібності, а й належні умови праці, зокрема раціональну тривалість робочого часу. Однією з важливих гарантій у сфері трудового права є скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників. Коли і для кого можливе скорочення робочого часу — у статті
Законодавче регулювання скороченого робочого часу закріплює баланс між інтересами працівника і роботодавця та є важливою складовою системи трудових гарантій в Україні. Скорочений робочий час — це встановлена законом норма робочого часу, яка є меншою за загальну тривалість (40 годин на тиждень), але оплачується як повна норма праці. Тобто скорочений робочий день — не пільга у вигляді зменшення заробітної плати, а особлива гарантія для окремих категорій працівників з урахуванням їх віку, стану здоров’я або умов праці.
Скорочену тривалість робочого часу встановлюють нормативно-правовими актами, зокрема локальними нормативними актами організації, тоді як неповний робочий час установлюється за погодженням сторін трудового договору. Навіть тоді, коли законодавство встановлює обов’язкове застосування неповного робочого часу, воно не визначає жорстко його тривалість, а лише передбачає її верхню межу.
Застосування скороченої тривалості робочого часу регулює стаття 51 Кодексу законів про працю України. При скороченому робочому часі робочий час, протягом якого працівник має виконувати трудові обов’язки, скорочується, але працівнику працю оплачують у розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.
Категорії працівників, яким установлюється скорочений робочий час, та тривалість робочого часу
Скорочена тривалість робочого часу встановлюють:
1. Для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень.
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості.
2. Для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — не більше 36 годин на тиждень.
Увага!
Скорочену тривалість робочого часу працівникам із шкідливими умовами праці встановлюють за результатами атестації робочих місць. Без цього —жодних пільг працівник не отримає. Але якщо атестація не проведена з вини роботодавця, —доведеться заплатити штраф.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда (ч. 4 ст. 51 КЗпП).
Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 № 163.
Крім того, законодавство встановлює скорочену тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів тощо) або надають право організаціям запроваджувати скорочену тривалість робочого часу.
Також скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень) установлено для осіб з інвалідністю І і II груп, які працюють в організаціях, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці таких осіб. На осіб з інвалідністю І і II груп, які працювали у всіх інших організаціях, а також на осіб з інвалідністю III групи зазначена пільга не поширювалася.
Скорочений робочий час відрізняється від неповного за такими ознаками:
за повністю відпрацьований скорочений робочий час працівнику виплачують повну тарифну ставку (повний посадовий оклад), а за умови неповного робочого часу — пропорційна частина тарифної ставки (посадового окладу) або зарплата залежно від виробітку;
встановлення неповного робочого часу залежить від бажання працівника і роботодавця, а запровадження скороченої тривалості робочого часу передбачає законодавство.
Отже, скорочений робочий час — це передбачене законодавством зменшення норми робочого часу для певних категорій працівників із збереженням повної оплати праці, що є важливою соціальною гарантією у сфері трудових прав.
