Якщо водій зазвичай перевозить пасажирів чи вантажі у межах населеного пункту, в якому розташоване підприємство, працівником якого є цей водій, то такі рейси не є відрядженням. Утім, коли такий водій має перевезти пасажирів чи вантаж до іншого населеного пункту, то в такому випадку роботодавець повинен оформити наказ про відрядження водія.
Необхідність оформлення такого наказу зумовлена тим, що відповідно до законодавства лише тим працівникам, які були офіційно направлені у відрядження працедавець надає гарантії та компенсації, визначені чинним законодавством, а видатки, пов’язані з наданням таких гарантій — зарахувати до витрат організації.
Зауважмо, що статтею 121 КЗпП передбачено право працівників на відшкодування витрат та отримання інших компенсації, пов’язаних із виконанням службових обов’язків у відрядженні. А саме:
- виплата добових за час перебування у відрядженні;
- оплата (компенсація) вартості проїзду до місця призначення і назад;
- оплата (компенсація) витрат, пов’язаних з винайманням житла, в порядку і розмірах, встановлених законодавством;
- збереження протягом часу відрядження місця роботи (посади);
- оплату праці за виконану роботу відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. Причому розмір оплати праці не може бути нижчим ніж середній заробіток працівника.
Якщо йдеться про працівників бюджетної сфери, то порядок оформлення відрядження (зміст наказу про відрядження, перелік витрат, пов’язаних із відрядженням, що підлягають оплаті (компенсації) та документів, які підтверджують ці витрати, порядок видачі працівнику авансу на відрядження, порядок звітування за такий аванс тощо) регламентований Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну від 13.03.1998 № 59.
Натомість, якщо йдеться про організації, джерела фінансування яких не є державними, то порядок оформлення відрядження визначається локальними нормативними актами таких організації.
Якщо водій регулярно перевозить пасажирів або вантажі в інші населенні пункти, то можна стверджувати, що така робота носить роз’їзний (пересувний) характер.
Для таких водіїв роботодавець матиме право не оформлювати відрядження за умови, що у трудовому договорі з такими працівниками буде обумовлений особливий характер роботи (роз’їзний ), а у колективному договорі буде визначений розмір та порядок застосування відповідних доплат.
Розмір доплати за роз’їзний характер праці в організації встановлюється відповідно до постанови Кабміну «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» від 31.03.1999 № 490.
Цією постановою установлено, що:
- організації самостійно встановлюють надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких має роз’їзний характер, у розмірах, передбачених колективними договорами;
- граничні розміри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених законодавством для відряджень;
- витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному законодавством для відряджень.
Отже, не потрібно оформлювати відрядження водіям, які доставляють пасажирів чи вантажі до іншого населеного пункту, лише у випадку, коли робота такого працівника має роз’їзний характер, а за її виконання встановлено доплату та надаються інші гарантії та компенсації, передбачені Постановою № 490.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Кадровик-01"
