Нагадуємо, зокрема, про важливе нещодавнє рішення Конституційного Суду
У Міністерстві юстиції нагадали роботодавцям основні правові аспекти надання відпусток. Першочергово слід пам'ятати, що право на відпустку мають усі працівники, які перебувають у трудових відносинах (включаючи іноземців та осіб без громадянства).
Якщо говорити про щорічну основну відпустку, то її тривалість становить 24 календарні дні. Водночас деяким громадянам законодавство гарантує більшу тривалість відпочинку:
- 26 календарних днів — для осіб з інвалідністю III групи;
- 30 календарних днів — для осіб з інвалідністю I та II груп;
- 30 календарних днів — для державних службовців;
- 31 календарний день — для працівників віком до 18 років;
- 56 календарних днів — для педагогічних і науково-педагогічних працівників.
Право на такий відпочинок повної тривалості виникає після того, як працівник відпрацює безперервно на підприємстві 6 місяців. Втім, деякі категорії громадян можуть скористатися цим правом ще до того, як мине пів року безперервної роботи. Це:
- жінки перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
- жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;
- особи з інвалідністю;
- працівники віком до 18 років;
- чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
- особи, звільнені після проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців;
- працівники, які працюють за сумісництвом;
- працівники, які навчаються та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів чи виконання інших навчальних робіт;
- працівники, які мають путівку на санаторно-курортне лікування;
- батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
- інші категорії працівників, визначені законодавством, колективним або трудовим договором.
Крім того, законодавство передбачає щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, за особливий характер праці та в інших випадках.
Одночасно в уряді звернули увагу на специфіку воєнного стану.
Так, під час війни роботодавець має право відмовити у наданні будь-якого виду відпустки працівникові, залученому до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури, виробництва товарів оборонного призначення або ж виконання мобілізаційного завдання. Єдиний виняток — відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустка для догляду за дитиною до 3 років.
Також під час війни можливе обмеження тривалості щорічної оплачуваної відпустки до 24 календарних днів, якщо тривалість відпустки більша. Невикористані дні переносяться при цьому на період після завершення воєнного стану. У цій ситуації варто пам'ятати про рішення Конституційного Суду, який встановив, що відповідна норма не має застосовуватися до неповнолітніх осіб та працівників з інвалідністю. Ці категорії, попри воєнний стан, зберігають своє право на оплачувану щорічну відпустку збільшеної тривалості.
Якщо ж говорити про відпустки, які не підлягають оплаті (без збереження заробітної плати), то під час воєнного стану роботодавець зобов'язаний надати таку відпустку працівникові, який виїхав за межі України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи — тривалістю до 90 календарних днів. Крім того, надання неоплачуваної відпустки може відбуватися за сімейними обставинами або з інших причин, а також за угодою сторін.
За інформацією Міністерства юстиції України
Підпишіться на 
