Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР забороняє в будь-який спосіб обмежувати працівників вільно розпоряджатися своєю зарплатою, окрім випадків, передбачених законодавством. Про це нагадало Управління Держпраці у Дніпропетровській області.
Підставами для відрахувань із заробітної плати можуть бути рішення, що підлягають примусовому виконанню, визначені у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження». Наприклад, виконавчі листи; ухвали судів у цивільних, господарських, справах, справах про адмінправопорушення; рішення Європейського суду з прав людини тощо.
Законодавство обмежує розмір відрахування із зарплати. Так, стаття 26 ЗУ «Про оплату праці» встановлює максимальний розмір відрахувань — 50% при кожній виплаті зарплати. А відрахування із зарплати при виправних роботах і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей не може перевищувати 70%.
КЗпП уможливлює відрахуваня для:
- покриття заборгованості підприємству, де особа працює (ст. 127 КЗпП);
- покриття шкоди, заподіяної працівником (ст. 136 КЗпП).
В цих випадках відрахування провадять за наказом (розпорядженням) роботодавця. Розпорядження має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди i звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядають в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків для покриття шкоди роботодавець має право звернутися до суду.
Держпраці звернуло увагу, що рекомендація Міжнародної організації праці № 85 визначає: «Має бути вжито всіх потрібних заходів з метою обмеження відрахувань із заробітної плати до такої межі, яка вважається доконечною для забезпечення утримання працівника і його сім'ї».
Працівник «відгуляв» наперед щорічну відпустку і вирішив звільнитися. Роботодавець хоче утримати кошти за невідпрацьовані дні відпустки. Але є обставини, коли він не маєте права цього робити.
