Які дії кадрової служби у разі ліквідації підприємства? Яким чином звільняти працівників, щодо яких встановлено заборону на звільнення або які відсутні з нез’ясованих причин (приміром, виїхали за кордон)? Як визначати дату звільнення, якщо процес ліквідації може розтягнутися на рік або навіть більше?
Працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконувати роботу, не обумовлену трудовим договором. Що робити, коли виникла необхідність змін в організації як самого виробництва, так і істотних умов праці за трудовими договорами. Роз’яснюємо порядок дій та документування.
Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця — це припинення трудових відносин між працівником та роботодавцем за рішенням останнього. Про підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника та порядок розірвання трудового договору за таких підстав — у статті.
Легким в оформленні звільнення працівника за прогул вважає лише той, хто ніколи його не проводив. Зі сторони здається, що достатньо скласти акт, визнати причину неявки на роботу не поважною і підготувати відповідний наказ. Однак, пам’ятайте, що проблеми можуть виникнути потім. Приміром, звільнений працівник подасть позов до суду і доведе, що ви припустилися процедурної помилки під час звільнення по статті за прогул. Щоб уникнути подібних неприємностей, потрібно не тільки мати загальну уяву про складові процедури, але й розуміти порядок оформлення звільнення за прогул без поважних причин. Тож дійте за алгоритмом від експертів Експертус Кадри.
Кожен, хто хоч раз прочитав КЗпП, певен: якщо на робочому місці з’являється вагітна, звільнити її неможливо, а якщо можливо, то лише ліквідувавши підприємство. Трапляються навіть такі ситуації, коли вагітна пише заяву про звільнення за власним бажанням, а їй відмовляють, посилаючись на вимоги законодавства. Утім, існує реальна можливість у разі необхідності припинити трудові відносини з вагітною працівницею. Звісно, не за чиєюсь забаганкою, а лише тоді, коли це справді єдиний вихід із ситуації.
Кодекс законів про працю України (п. 6 ст. 36) дозволяє роботодавцеві звільнити працівника, який відмовився працювати через зміну істотних умов праці. При цьому конкретна причини відмови не має значення. Законодавство також не висуває до роботодавця жодних вимог щодо працевлаштування звільненого працівника. 
