Відповідь
Роботодавець зобов’язаний забезпечити працівника коштами на відрядження до вибуття. Підстав притягнути до дисциплінарної відповідальності працівника, який відмовляється їхати у відрядження через невиплату авансу, немає. Чому так?
Гарантії працівникам приватних підприємств, яких направляють у відрядження, визначає КЗпП:
- добові за час перебування у відрядженні;
- оплата вартості проїзду до місця призначення і назад;
- оплата вартості найму жилого приміщення (ч. 2 ст. 121 КЗпП).
Ці кошти виплачують до вибуття у відрядження. Незабезпечення відряджуваного працівника авансом інспектор з праці може класифікувати як порушення законодавства про працю, за що передбачено штраф у розмірі мінімальної заробітної плати (ст. 265 КЗпП). Посадових осіб, винних у порушенні, можуть притягнути до адміністративної відповідальності (ч. 1 ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення). Штраф — від 510 до 1700 грн.
Аналогічну позицію висловили Мінсоцполітики в листі від 07.11.2013 № 998/13/155-13 та Мінфін (лист від 13.11.2013 № 31-07230-16/23-3767/2/3430).
Натомість ДФС (лист від 03.07.2013 № 6091/6/99-99-22-02-04-15/169) вважає, що підприємства приватної власності не зобов’язані забезпечувати працівників авансом до вибуття у відрядження, якщо така норма не встановлена локальним нормативним актом. Аргументи ДФС:
- норми Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 № 59, що регулює порядок направлення працівників у відрядження, поширюються лише на організації, які фінансуються з державного бюджету;
- стаття 121 КЗпП зобов’язує підприємство відшкодувати понесені працівником у відрядженні витрати. Тобто під час відрядження працівник може витрачати власні кошти. А підприємство відтак відшкодує ці витрати.
Утім, погодитися з такими аргументами не можна. Дійсно, в статті 121 КЗпП не уточнено, коли роботодавець зобов’язаний виплатити кошти на відрядження. Однак, там зазначено: «працівникам, які направляються у відрядження», тобто — до направлення у відрядження.
Неправомірно вносити умову про «відрядження за власний рахунок» й до колдоговору. Його укладають на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та власників (ст. 10 КЗпП). Умови колективного договору, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, є недійсними (ст. 16 КЗпП).
Аналогічної позиції дотримує Мінфін (лист від 19.01.2005 № 31-03173-11-10/769).
Нагадаємо: роботодавець повинен забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП). Невиплата коштів на відрядження є порушенням умов трудового договору.
Отже, роботодавець не може притягнути до дисциплінарної відповідальності працівника, який не поїхав у відрядження через невиплату авансу, про що повідомив у доповідній записці, наприклад:
Повідомляю про неможливість вибуття у відрядження, оскільки не отримав кошти, необхідні для виконання наказу «Про відрядження Іваненка І. П.» від 14.07.2017 № 25/к-тм. У зв’язку з цим не можу придбати квитки на проїзд та орендувати житло.
Доповідна записка або пояснення працівника з аналогічними аргументами підтверджуватимуть поважність причини невиконання умов трудового договору.
Ольга Догадіна,
редактор-експерт Експертус Кадри
